Цель любимая Ты цель моя уже пол-года, Уже пол-года я люблю. Пол-года я уже страдаю, С ума схожу и так живу. Но ты меня не
Ошибка
Ошибка Ты знаешь… Сделал ты ошибку. Зачем ушел тогда, скажи? Зачем оставил все надежды? Разбил ты все мои мечты Ты не такой уже как прежде.
Нечисть
Як ховала чоловіка, Серце розривалось. Не було б такому віку, Та лихо спіткалось. Дуже плакала, тужила, А як ніч настала – Слізно господа просила: «Забери,
Пам’ять
Пам’ять Сумують кинуті могили, Ростуть з досади бур’яни, Дивитися не має сили. Які є дочки і сини. А чом же там, же перші діти. Ще
Кінець
Кінець Свята земля спотворена людьми. Як наслідок – глобальне потепління. Розтане лід одвічної зими, Позбавивши надію на спасіння. На сушу хлине з берегів вода, Повибухають
Київ
Кучеряві каштани Заворожують цвітом. Чародійні тюльпани Величають привітом. Ллють дніпровськії схили Запах рути і м’яти. Боже дай мені сили, Рідний Київ обняти. Наспів лаври й
Амур
Я коня надійно підкую, Нелегким далекий буде світ. І кнутом по ребрах надаю, Стременами затягну живіт. Запалає в серці з вітру жар. Жде мене останній
Рана
Іще одна рана в душі, Надумає щастя – зав’яло. Міражних ілюзій вірші Підносять рахунок недбало. Отак і спливає життя. Пройдешне – лиш задум страждання. За
Весілля України
Хромка розривається, Бубон аж гуде. Це в нас називається Свадьбонька буде. Старости навприсядки Ріжуть гопака. І кружля без продиху Дівчина струнка. Дружки і світилочки Попереду
Веселка
Ти чарівна, веселка моя, Серед чистого неба без грому. Кольорами любуюся я, Розганяючи відчай і втому. Непомітно спливають роки В небуття, як те листя опале,
Дуремір
Я придбав за бугром дуремір. Залицяльниць – як вітром здуло. І з тих пір всі обходять мій двір, А кохання немов не було. Де й
Кордони
Я хотів би планету Без кордонів пройти, Щоб себе показати, Своє щастя знайти. Як колись мандрували Безтурботно, без віз. Навіть гадки не мали До повірок