Фридрих Каспар Давид, Аббатство в дубовом лесу

Пам’ять

Пам’ять
Сумують кинуті могили,
Ростуть з досади бур’яни,
Дивитися не має сили.
Які є дочки і сини.

А чом же там, же перші діти.
Ще при живих батьках лежать
Не в’януть і не сохнуть квіти
Та крашені хрести стоять.

Усі ми ходимо під Богом
Сьогодні ти, а завтра я.
Невже за батьківським порогом
Немилість до рідства своя?

Напевне так. Як між живими,
Існують чвари і вражда,
А за турботами новими
Ніщо очей не ви їда.

У мене тут немає роду,
Я не тутешній, та все ж жаль,
Ходжу сюди в любу погоду,
Щоб зняти відчай і печаль.

Настане час і в тому світі
Всі душі стрінуться колись,
Де кожен буде у отвіті
До чого тут ми дожились.

Сумують кинуті могили,
Ростуть з досади бур’яни,
Дивитися не має сили,
Які є дочки і сини.

***
Чотири сторони

Є північ, південь, захід, схід –
Це напрямки планети.
Як застережитись від бід,
Коли не чуєш, де ти.

Людей єднає спільний шлях
Те, що ми чуємо, бачим,
Над головою спільний дах –
Чому ж під ним ми плачем?

Ось білий колір, сахар – сіль.
Відмінність за смаками.
Отак і в серці щемна біль.
Різнить людей роками.

В одному напрямку дивись,
Не лише друг на дружку.
То може влюбишся колись
В заміну на парнушку.

Туди – сюди, туди – сюди
Снують шляхи планету:
Одні ведуть у бік біди,
Другі – в печаль сонету.

Є північ, південь, захід, схід
І сонце серед неба.
Як мінним полем – слід у слід
І що тобі ще треба.

Коли взаємні почуття
Не мають в серці дому,
Переведеш собі життя,
Вкусивши біль і втому.

Сліпу любов кінець кінцем
Скасує світлий розум.
Відчуєш ти себе вдівцем,
Хоч і буваєш разом.

Її пройдешнє ще держить.
І що ти будеш мати,
Коли тебе в сутужну мить
Другим ім’ям назвати.

Чи ж до кохання чи до сну
Огорне холод душу.
Пусте чекання на весну
Труситиме, як грушу.

Твоє її не запече
Вона про себе дбає.
А при нагоді – утече
До того, що кохає.

Облиш її, нехай живе
Сама собі з ким хоче,
Бо не бажає щось нове,
А голову мороче.

Або сюди, або туди –
Другого не буває.
Стрімкіш повневої води
Людське життя збігає.

Тож без обіди і образ
Прощай, має кохання,
Вряд чи пробудиться ще раз
На тебе сповідання.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *