Чотири вершника апокаліпсису

Кінець

Кінець
Свята земля спотворена людьми.
Як наслідок – глобальне потепління.
Розтане лід одвічної зими,
Позбавивши надію на спасіння.

На сушу хлине з берегів вода,
Повибухають атомні споруди,
Прорветься магма, а її біда
У землетрусах і вулканах буде.

Померкне в небі сонячна зоря,
Закриють землю попелищем храми.
За ними – смерчі, злі поводирі,
Вогню, води, електрики і пари.

Планета поміняє полюси,
Поставить хрест на транспорті земному.
Залишить розум, компаси й часи
І тут уже не вижити нікому.

Лишається пожити років……..
Тож не враждуйте, схаменіться люди,
Царство небесне треба прославлять,
Ісусів хрест, повісивши на груди.

Простить гріхи і прощеними буть,
За зло я катаклізми ці вбачаю.
У ненависті криється вся суть
Тож я Вас попередить про це маю.

За доброту свою страждав,
За те, що щирим був,
Що душу чорти не продав
І правди не забув.

За те, що вірив у людей,
Ділився всім чим міг
За прямоту своїх ідей,
В яких мій оберіг.

За те, що серце відкривав
Довірливо, як пес,
А хтось із цього користь мав
І насіння до небес.

Тепер дивлюсь через роки,
Який же був дивак
Немає вірної руки,
Що просто за так.

То пізно щось уже мінять,
Таким лишусь, як є.
Не хочу стилю помінять,
Душа духовність п’є.

Мені природа – над усе
І звір і пташки,
Розпаду і скачу несе,
Та ще про них «стішки».

Життя нагадує мені,
Що в світі я один.
Якщо згоріло б все в огні,
То кинувся під тин.

Хоч і живу серед людей,
І друзі є, й рідня.
Та в кожнім тілі-Іудей,
І в кожнім часі дня.

Хіба що стрінеться колись
Любові первоцвіт.
То може б разом і вжились,
Змінивши цілий світ.

У роздумах своїх бажань,
Знайшовши спільне Я
Відгородитись від страждань,
Де з двох – одна сім’я.

З двох половинок душа,
На двох-один кінець.
Для тих, хто жити поспіша,
Це успіху вінець.

***
Біда
Лячно небо потемніло,
Хмари, як ченці,
І на землю полетіли
Граду камінці.

Буйний вітер пронизала
Блискавка струнка.
І до дерева дістала
Огняна рука

Обпиляла пишні віти,
Заскрипів дубок.
Та почав, як віск горіти
Під пекельний ток.

Загорілася повітка,
А за нею дім.
З птицею палає клітка,
Тіж летять при тім.

По сусідам розлетілись
На чужі дахи,
Десь пожарники поділись
На оці гріхи.

Потім – все село горіло
У бездушну ніч.
Хтось тушив своє несміло
З смертю віч-на-віч.

Залишилась одна хата
На краю села,
Що не зміг вогонь дістати
Та спалить дотла.

Так от бідні і багаті
Рівні стали в мить.
Це наука також «кстаті»
Як на світі жить.

Дотлівали головешки,
Дим стояв і сум,
А кісток збирали рештки
З гіркотою дум.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *