Коли кохають нас – тікаємо.
Коли кохаєм ми – страждаємо.
Серця людей все розбиваємо,
Але ніколи не згадаємо.
Нам не потрібно більше думати,
Всі почуття до віку цінувать.
Людину силою не втримати,
А без кохання важко цілувать.
Нам все одно кого кидаємо,
Нам боляче коли кидають нас.
Про себе як шакали дбаємо,
А в когось у душі вогонь вже згас.
Ми серце нитками зшиваємо,
Наш пацієнт ще може буть живий.
Усе таємне заховаємо,
Живи на совість доки молодий.
Не треба долею жалітися,
Ти про кохання краще заспівай.
Ним можна навіть отруїтися,
Але його частіше віддавай…
Що було до цього? Всі щасливі?
Ми люди, якщо навіть на межі.
Очі, що кохають – неважливі,
А очі що кохаю – вже чужі.
