Мій Ромен – герць племен,
дзвін стремен, блиск імен…
Снить Сула у легендах-лілеях,
і каштани та клени незгірше знамен
майорять у роменських алеях.
Тут життя мого дні – задушевні пісні,
зелень й золото – юності фарби…
Відбиває Сула купола осяйні
і хизується знайденим скарбом
перед містом, що згадує Київську Русь,
що любило Шевченка стрічати…
За усіх, хто тут жив –
пригорнусь, поклонюсь,
бо так хочеться місту сказати:
«Ти – молитва, з якої почався мій світ –
мій Ромен, мого щастя столиця!
Ти – кохання, примножене мудрістю літ,
ти – майбутнє моє яснолице,
батьківщина мала, рідний край, сторона…»
…В древнє місто вступає прибулець,
щоб торкнутись Ромна й прочитати сповна
всі легенди в часописах вулиць!
Любов МАТУЗОК, поетеса