Літо

Літо прощається…

Літо прощається з нами.
Принишкли в’юнкі спориші.
Валізи складає й рукою
Згортає сльозу на щоці.

Війною пошкоджені крила
Від страху і болю тремтять.
Не знає де радості крихту
Для себе у пригорщі взять.

Літо прощається, дивно.
Неначе його не було.
Війною скалічене, горем.
Печаллю в душі відцвіло.

Збирає валізи щемливо.
На квітах лишає красу.
І всю свою вроду дівочу
Ховає в саду на ходу.

До осені кроком останнім
В тривозі ступає й журбі.
І все наболіле таємно
Ховає від світу в собі.

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.