Сьогодні бачила велике диво,
Як купол храму золотий вгорі пливе.
У небесах повис над нашим містом
І ніби за собою нас усіх він зве.
Туди, у вись, де наш Творець царює
І бачить все, що діється тут, на землі.
Схиляю перед Богом я коліна.
На фоні всесвіту піщинки ми малі.
Не радує Творця те, що Він бачить:
Він людям долі іншої бажа.
Терпляче Він прощає нас і учить,
Іти шляхами істинними наставля.
Болить Йому, що ненька Україна
Під канонадами гармат знову горить.
Не можна розділить, вона єдина.
Навчіться, люди, одне одного любить!
Там, де красою неземною квіти
Стелились росами умиті на лугу,
Пекельні вирви пащі розтулили
Й застиглі очі дивляться у синяву.
Можливо, був в сім’ї єдиним сином.
Таке не можна пережити матерям.
Невже жага владарювати світом
Затьмарила геть розум ницим ворогам?
Згадайте Бога, схаменіться, люди,
Щоб не зронила більше сліз наша земля,
Щоб сонечко сіяло нам усюди
Й буяла цвітом Українонька моя.
