Ольга Топіха

Допоки я жива…

Допоки я жива – допоки світло бачу.
Я всім скажу: ” Люблю”.
І всіх за все пробачу.

Допоки я жива, добро все роздарую.
До серця пригорну і ніжно поцілую.
Допоки я жива, я словом всіх зігрію.
І викрикну: ” Люблю!”. Образить – не посмію.

Допоки я жива, допоки в життя вірю.
Я все тепло душі – роздам, не пожалію.
Я вам скажу: “Любіть – любіть, не заздріть, люди!
Хай зерна доброти розсіються повсюди”.

Цінуйте кожну мить, даровану нам Богом!
Життя – коротка річ. Не жив, як – за порогом.
Я вам скажу, не тліть: скарбів, багатства, люди!
Бо головне не те. Не візьмите на груди.

Не вчіться пліткувать. Не смійте осуждати!
Суддя один є – Бог. Це кожен має знати.
У мирі всі живіть! З любов’ю, люди, знайте…
На ” потім” ці скарби, прошу, не відкладайте.

Не дайте загасить в собі оці чесноти!
Невже знайдеться той, хто буде слів цих – проти?
Я ще раз повторю : життя – це мить, признаю.
Тому вже не спішу… Та в пам”ять повертаю:

Жила як ви, не так. Не все я цінувала.
Спішила.., а чому? Я відповідь не знала.
Коли час зупинив, я оглянулась вперше.
Ой, Боже! – Це в думках знялося ввись найперше.
Куди? Чому? За що? Пробач! Прости! Я каюсь.
Тепер це зрозуміть я тільки намагаюсь.

Куди ми спішимо?
Куди час підганяє?
Ніхто цього повік,
Із нас – не розгадає…

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *