Давайте об’єднаємося, браття
Ну доки ж нам блукати в диких хащах?
Вже так втомились! Господи, прости.
Вкраїно мила, ти ж бо не пропаща,
Але ж чому я бачу лиш хрести?..
І чорна тінь блука, мов потороча,
В танку жорстокім заздрість вироста.
І де життя, що нам Тарас пророчив,
Куди й кому несемо ми хреста?..
Важка та ноша: байраки і схили,
Слизька дорога, терни, будяки.
Ми в Бога долі щедрої просили,
І де вона? А дні летять, роки…
Ми – мов глухі, немов оті незрячі,
Хоча уже давно і не німі.
І душі маєм, і серця гарячі,
І намагаємося видибать самі.
Ми ж «самостійні» і нащо нам «браття»?
Ми «за бугор» так звикли заглядать,
Тепер горить політики багаття,
А хтось спішить ще й «дрова підкладать»…
Вкраїно мила, скільки ще бродити
По диких хащах дочкам і синам?
Пора щасливо і красиво жити
Тобі й мені, а не лише «панам».
Ми того варті, чуєте, братове,
З колін вставаймо, чуєте чи ні!??
Нам сонце з неба засвітило нове,
Тож посміхнемось завтрашній весні!
Відчуймо в собі силу і завзяття,
В наших серцях жива нуртує кров!
Давайте об’єднаємося, браття,
Нехай між нами сіється любов!
Любімо Україноньку святу
Диптих
І
Скажіть, братове, рідні і не дуже,
Навіщо ллєм сьогодні свою кров?
Чому до України так байдужі,
Й куди поділась віра і любов?
Згубили ми і поклик, і натхнення
На долю кращу, кращі ночі й дні.
Боїмося признання й одкровення,
Чужі співаєм байдуже пісні.
З брехнею так здружилися навіки,
Що брешемо уже й самі собі.
Брехні не то струмки, а цілі ріки,
І руки опустили в боротьбі.
А милосердя… Слово – відболіло,
Вже віджило, і кануло в літа…
Чи так самі вже жити захотіли,
Так в наших мріях – доля ж золота!
ІІ
Духовність з’їли, вижили та й годі!
Культури – катма! Вже давно нема!
І тепер часто чуємо в народі,
Що незалежність строїли дарма.
Самі ж і пожинаємо щороку
Те, що посіяли: бур’ян і полини.
Й тепер назад рахуємо ми кроки,
Всі винуваті, ніби й без вини…
Глухі й німі крокуємо до краю,
Бо там блищать чудові міражі.
Не нам чужий той соловей співає,
Від його пісні – гірко на душі.
А в сад зайдіть до неньки-України,
Там – рідна пісня, яблуні в цвіту.
З вишневих віт акорд пташиний лине, –
Любімо Україноньку святу!
Давайте всі амбіції забудем,
Покажем силу й мужність у бою.
У душах совість приспану розбудим,
І Україну визволим свою!