По селах України, які у 1932-1933 роках не виконували норми хлібоздачі, вивішувалися «чорні дошки».
I.
Під Ромнами, із вітрами
Чорна вісточка, як ніч:
“По Вкраїні всюди нині
Ходить голод навсібіч”.
Під Ромнами, над садами,
Прокричав три рази сич:
«Україну в домовину –
Із Кремля лунає клич»…
В кожній долі – тільки болі…
Ці злочинці – упирі
Тягнуть душі України
В кожну яму у дворі.
2.
Рідний край. Стежина гаєм
Пролягла на схилі дня.
До порога завертаю,
Де жила моя рідня.
Я іду… На тому боці
Чорні ворони сидять –
Ті, що в тридцять третім році,
Розклювали тут життя.
Повсідалися на віти
Геноцидники лихі.
Почали одні сивіти,
Інші кволі і глухі….
Це вони із крил спускали
В села чорні прапори….
По сей день понаїдались
Матерів і дітвори.
На вершині, весь у струпах,
Всівся ідеолог-крук –
Цей в дитячих рився трупах,
Забирав крихтини з рук.
Він, верховний ідеолог,
Їсть лише язик і мозок.
Он і той, що коло хати,
Розтерзав татка і брата.
Поруч інший – цей в повітці
Очі виклював сестричці.
А отой, що сів на грушу,
Вийняв з мами навіть душу.
3.
Чорні ворони дзьобаті
В України на гілках
Вік лишились доживати,
Під крильми сховавши страх.
Розгойдалися на вітах
Непокарані гріхи.
Надулися всі на вітер,
Що несе нові шляхи.
Кожен водить хижим оком,
Кров спадає з їхніх дум…
Всі за тридцять третім роком
Затаїли сум!