Луч одинокой свечи Мрак разорвал в ночи, Бликами на потолке, Дрожью в твоей руке. Ночью написанный стих Тайну хранит двоих… Кружится вновь голова – Нам
Позначка: українка – найкраща жінка
Сатиричні струни Бориса Антоненка-Давидовича
Розвідка з «Альбому гумору та сатири» В оповіданні «Письменство» [1] Петро Котик (Борис Антоненко-Давидович) зобразив пересі́чного літератора. Більшість початківців – юнаки, якими керує меркантильність. Проблематика:
А що як ми – останні українці?
«А що як я останній українець?» В. Осипчук А що як ми – останні українці? А що як України вже й нема?.. Сама з собою.
Жінка іде
Іде вже жінка, йде кудись, не заважай їй, стережись: іде, як вітер із вогнем, вночі раптово або днем. Іде – без злоби та як лід,
Облако любви
Мне облако на голову свалилось, От счастья закружилась голова. И я, как будто в первый раз, влюбилась, Услышав твои нежные слова. И так тепло на
Ищу изюминку в стихах
Ищу изюминку в стихах твоих И нахожу – ты можешь не поверить… Коль ты уж написал про нас двоих – То для меня твои открыты
Варвара Рєпніна і Тарас Шевченко
ПРИСВЯЧЕНО до Дня народин – 206-річчя Т.Г.ШЕВЧЕНКА і 212-ліття В.М.РЄПНІНОЇ-ВОЛКОНСЬКОЇ ВАРВАРА РЄПНІНА і ТАРАС ШЕВЧЕНКО (Історія невзаємного кохання, але великої дружби!?) Розширена публікація з новими/маловідомими
След – полоскою…
Тонким контуром иль набросками Нанесём эскиз на мольберт… Эпизоды жизни полосками Память вычертит на судьбе. . Чётким контуром, тонкой линией Я глаза подвожу свои… Дни
Твіст
Навколо суєта розніжених фантазій, Казковість на порі в танок жаги ввійшла І грає жвавий твіст весна на новий лад, Маестро неземний розщедрився наразі. Відтворює дива,
Я зрозумів, що кохання болюче
Я зрозумів, що кохання болюче, Та після тебе я біль не відчув. Там де були ми з тобою квітучі Я тебе бачив, але вже не
Мне нравятся люди…
Мне нравятся люди, которые ЛЮДИ! Которым под силу добраться до сути, Срывая запреты наложенных мнений, Они не угаснут в потоке сомнений. Они не ударят, ставая
Просинайся, Україно!
Просинайся, Україно, годі тобі спати! Вороги, мов навіжені, лізуть всі до хати. Роздягають, розпинають, заглядають в душу І трясуть тебе чужинці, наче в саду грушу.