Борис Антоненко-Давидович

Сатиричні струни Бориса Антоненка-Давидовича

Розвідка з «Альбому гумору та сатири»

В оповіданні «Письменство» [1] Петро Котик (Борис Антоненко-Давидович) зобразив пересі́чного літератора. Більшість початківців – юнаки, якими керує меркантильність. Проблематика: вікова диференціація, способи опанування фаху та засоби творення. Автор навмисно не обмежив віку деміургів, бо хотів реабілітувати бувалих митців у колі читачів, які часто-густо вважають літніх професіоналів пустунами. Він продовжив думку, висловлену десятьома роками раніше у власній книжці «В літературі й коло літератури» [3], у якій ідеться про те, що навчитися красного письменства неможливо, бо кожен торує шлях від аматора до віртуоза самостійно. Засоби ужито сатирично. Чорнило або олівець – талант і досвід, списана сторінка – стислість викладу, гонорар – зовнішній стимул. Ненав’язливі підказки – норма, відхилення від якої зумовлює заборону на вхід до літератури. Борис Давидович згадав особливості тогочасного адміністративно-територіального устрою та соціально-політичного життя (польські креси, буржуазне угодовство, куркульство, робітфак). Автор натякнув на традиційність мистецтва, адже представники духовенства – персонажі, характерні для творів XVIII століття («Воскресіння мертвих» Георгія Кониського [6], «Митрополита Рязанського та Муромського слізне з книгами прощання» Стефана Яворського [11], «Плач київських монахів» [2]), Івана Нечуя-Левицького («Старосвітські батюшки та матушки» [8], «Афонський пройдисвіт» [7], «Хмари» [9]) тощо. Гопак довго супроводжував українські театральні вистави («Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського [5], «Енеїда» Миколи Лисенка, «Маруся Богуславка» Анатолія Свєчнікова). Письменник окреслив літературний простір, захоплений неокласиками і футуристами, наголосивши на необхідності бути сучасними. Уродженець Роменського повіту (тепер – району) порадив не обирати прототипами родичів, оскільки вони можуть серйозно образитися. Мовознавець вивів антитетичний до письменника о́браз літературного критика, який митець гіпотетично міг запозичити з байки Левка Боровиковського «До друкаря» [4]. Зацікавлює пояснення етимології слова «критик», що, на думку автора, є дериватом від дієслова «крити», що ще більше споріднює мотив «Письменства» із твором полтавця («Щоб мокрим нас рядном злий критик не напав»), де фактично використано фразеологізм «накрити мокрим рядном». Узагальнені о́брази письменника та критика – це о́брази-типи. Оскільки розповідь побудовано на протиставленні й гуморі, сатиру тут використано для посилення емоційного ефекту, а не із суто дидактичною метою.

В оповіданні «У Каневі» [1] Петро Котик (Борис Антоненко-Давидович) писав про дотримання традиції як спосіб збереження духовного обличчя («Розуміється, я не зраджу своє національне походження й спочатку піду до могили»). Автор спростував теорію Чарльза Дарвіна, оскільки вона суперечить анімістичному християнському концепту («я не походжу від мавпи, бо в них нема душ»). Фраза «моє серце розкладається на класові й національні атоми» перегукується з поемою «Два Володьки» Володимира Сосюри [10] («Рвали душу мою// Два Володьки в бою»). Хитання бачимо й між внутрішньою вірою й роботою, тобто тим, що є «накинутим згори» («треба, виходить, співати «з богом», коли я сам читаю лекції з антирелігійної пропаганди?»). Різнобій думок помічаємо і в селянському походженні й належністю до пролетаріату («почуваю, ніби мій батько і справді їздив на паровозі, а не на возі»). Сатирично змальовано ставлення туристів до Тараса Шевченка, адже одні наділяють його надприродною силою й чекають на допомогу від нього, інші – зараховують до соціальних лідерів, але всі вважають поета своїм помічником і зводять о́браз до культу. Борис Давидович називає художника батьком, а себе – його правнуком («Твій, батьку, правнук Петро Котик»). Нарисовець прирівнюється до Кобзаря за стражданням і чесністю («Ти страждав за волю, і я теж страждаю… Тільки ти один та я пишемо по правді»).

В оповіданні «Треба українізуватись» [1] П. К. (Петро Котик (Борис Антоненко-Давидович)) нагадав про крихкість виняткових суспільних змін («річ тендітна: торохнеш возом – наробиш шкла») і потребу їхнього поступового втілення в життя («треба, щоб українізаторський віз їхав помалу, обережно, легше на зворотах»). Явище загальнодержавного масштабу у творі звужено до побутового рівня клубів («Я – за иншу українізацію, глибшу й ґрунтовнішу. За українізацію наших клубів»). Локалізація спрямована на країну (слово «клуб» ужито в множині), тобто на зовнішній світ, тому насправді нововведення зайняли ширший простір. Головними рушіями українізації в тексті названо етнографію (оздоблення стін рушниками й плахтами, продаж і споживання страв української національної кухні, виконання народних пісень), пресу (виготовлення проукраїнських плакатів та постановка україномовних п’єс) і звичаєвість (козацький звичай курити люльку). Трагікомічною здається суперечка мовознавців («запросіть двох мовознавців (тільки не підпускайте їх близько одне до одного, а якщо трапиться, так і розмиряйте)»), що свідчить про порушення мовного питання, невирішеність якого спостерігаємо й зараз.

Отже, в усіх трьох оповіданнях сатирично описано проблеми тогочасної дійсности, використано широкий ряд алюзій і ремінісценцій, покликаних зацікавити читачів культурою рідного народу.

Джерела і література:

  1. «Альбом сатири та гумору». – С. 14-16, 23-25, 32-33. – Режим доступу: http://shron1.chtyvo.org.ua/Khutorian_Antin/Albom_satyry_ta_humoru_zbirka.pdf.
  2. «Плач київських монахів». – Режим доступу: http://litopys.org.ua/old18/old18_23.htm#sat13.
  3. Антоненко-Давидович Б. В літературі й коло літератури. – С. 3. – Режим доступу: http://chtyvo.org.ua/authors/Antonenko-Davydovych/V_literaturi_i_kolo_literatury/.
  4. Боровиковський Л. Байки й прибаютки. – С. 14. – Режим доступу: http://shron1.chtyvo.org.ua/Borovykovskyi_Levko/Baiky_i_prybaiutky.pdf.
  5. Гулак-Артемовський С. Запорожець за Дунаєм. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=yhy2Ykj2Od0.
  6. Кониський Г. Воскресіння мертвих. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/old18/old18_29.htm.
  7. Нечуй-Левицький І. Афонський пройдисвіт. – Режим доступу: http://chtyvo.org.ua/authors/Nechui-Levytskyi/Afonskyi_proidysvit/.
  8. Нечуй-Левицький І. Старосвітські батюшки та матушки. – Режим доступу: http://chtyvo.org.ua/authors/Nechui-Levytskyi/Starosvitski_batiushky_ta_matushky/.
  9. Нечуй-Левицький І. Хмари. – Режим доступу: http://chtyvo.org.ua/authors/Nechui-Levytskyi/Khmary/ і http://chtyvo.org.ua/authors/Nechui-Levytskyi/Khmary_vyd_1904/.
  10. Сосюра В. Два Володьки. – Режим доступу: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=10965.
  11. Яворський С. Митрополита Рязанського та Муромського слізне з книгами прощання. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/old18/old18_03.htm.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *