Наче пляшка на трьох ( сьогоденне, минуле й прийдешнє ), розливається час, а пролляте – цвіте й поцвіло… На родинному фото епохи – дрібнесенькі, де
Ромен. Літературно-історичний альманах.
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
Наче пляшка на трьох ( сьогоденне, минуле й прийдешнє ), розливається час, а пролляте – цвіте й поцвіло… На родинному фото епохи – дрібнесенькі, де
Голі дерева стоять при дорозі, Зграя ворон у верхівках зависла… Рання весна вже стоїть на порозі, В струнах душі десь заплутались числа. . Радість у
Свою любов, і мрії, сподівання, Віддам поезії – душі я без вагання. А смуток, біль, і розпач, щем – розлуки, Розвію на вітрах, звільню від
Отак, Україно, була ти багата. Та знала правителя хама і ката. Тихенько бідніла. Розкрали неситі. Пішла попід тином підмоги просити. Невже, моя нене, тебе роздеруть,
Що це? Гуркоче грім у хмарі грозовій? Ні! Це летять снаряди по моїй землі! Це рідну Україну вже на шмаття рвуть. Там хлопці молодії кров
Цикл “Новели з війни”. Перш, аніж подзвонити батькам і коханій дівчині, Микола Балюренко, учасник Операцій об’єднаних сил на Донбасі, розвідник спецроти, довго роздумував. Ну, добре:
Луч одинокой свечи Мрак разорвал в ночи, Бликами на потолке, Дрожью в твоей руке. Ночью написанный стих Тайну хранит двоих… Кружится вновь голова – Нам
Розвідка з «Альбому гумору та сатири» В оповіданні «Письменство» [1] Петро Котик (Борис Антоненко-Давидович) зобразив пересі́чного літератора. Більшість початківців – юнаки, якими керує меркантильність. Проблематика:
«А що як я останній українець?» В. Осипчук А що як ми – останні українці? А що як України вже й нема?.. Сама з собою.
Іде вже жінка, йде кудись, не заважай їй, стережись: іде, як вітер із вогнем, вночі раптово або днем. Іде – без злоби та як лід,
Мне облако на голову свалилось, От счастья закружилась голова. И я, как будто в первый раз, влюбилась, Услышав твои нежные слова. И так тепло на
Ищу изюминку в стихах твоих И нахожу – ты можешь не поверить… Коль ты уж написал про нас двоих – То для меня твои открыты