Читати смішно в інтернет-сторінці, Коли одні й ті самі пишуть бруд. Неначе хейтять ці бездумні вівці, Що за копійку матір продадуть. Як важко жити у
Позначка: Ромни
Сигнал «тривога» витру в телефоні
Сигнал «тривога» витру в телефоні, Бо він мене лякає день і ніч… В війни страшному горе-марафоні Життя і смерть – це крила протиріч. І знов
Федько Оксана
Федько Оксана Василівна народилася у 1966 році в м.Бориспіль. Закінчила середню школу у 1983 році. Вступила у цьому ж році до Київського державного інституту культури.
Беру тепло, сльоту і сум дощів
В осінні дні закутуюсь, як в шалю, Беру тепло, сльоту і сум дощів. Немає ані смутку, ані жалю, Бо кожен день мене собою грів. Іду
Опало листя
Опало листя. Наче в теплій ковдрі, І сквери, й парк у древньому Ромні, Стоять в багрянці й схлипують немовби, Бо догоряють осені вогні. Як острівці,
Баба Настя
Оця верба, що вже похила, Гілками хату Насті тре, Хрестом підійде до могили, Коли бабуся Настя вмре. Була, як писанка, вродлива, З косою довгою, як
Забутий вірш
У сороки зима на два боки, Добрі вісті несуть її крильця. А у тебе були білі щоки І коса, наче яра пшениця… Пам’ятаю сказала тоді-то,
Я народився в тім краю
Я народився в тім краю, Де пахнуть роси, Де юні подруги в маю Ромен вплітають в коси. Там, серед гомону дібров, Де юність казку ткала,
Ікони плачуть…
Ікони плачуть… Покуть у печалі… Згорнули крила білі рушники, У лузі мавки гучно закричали, Засохли в полі сині волошкИ. І плачуть верби… Схлипує калина… У
Ми все повернем те, що нам належить
Ми все повернем те, що нам належить, Міста і села, і ліси, і води. Бач, нас ізроду ворог наш бентежить, Та ми звемось не стадом,
Моє повинно стати кращим
Моє повинно стати кращим, Моя Земля, будинок, моя праця, І не дозволю ледарям пропащим, Забрати серце…. Ні!!! Нізащо! Бо я вкладаю серце в кожне слово,
Білим болем квітнуть вдови…
Скрізь весна. Та не в Бахмуті: Чорно, димно… Життя – стерто. Вої – в молитви закуті, В вічі заглядають смерті. Пух летить з пісень тополі,