Одні вважають, що Життя це – гра. А інші – що не гра це, а – Життя. Не ті, не ті не знають до пуття.
Позначка: Пам’ять
День сьогодні — радіти хочеться
День сьогодні — радіти хочеться: заримуй відповідні слова. Небо — кольору пір’я горлиці. На могилах — трава ожива. Озирнись: все не так погано. Скоро, скоро
Я из города лжи и страдания
Я из города лжи и страдания, Я из города страха, воров Я из мест, где в почёте свидания, Правда только в бараке ментов. Где бухают
Шимановський Василь Степанович, мовознавець
Народився 30 січня 1861 року в с. Глинськ Роменського повіту в родині священика. В 1885 році закінчив Імператорський Варшавський університет. Працював вчителем російської мови, інспектором,
Узрівши за столом своє обличчя
Узрівши за столом своє обличчя, Я відчуваю: впився доп’яна… А калинόве клоччя й далі кличе До кузні клекітливого вина. Я п’ю й кую залізо, як
У пам’ять про голодомор селян
Мультимедіа твірим-реквієм Цвіте-квітне вона біло… Рука матінки тремтіло подає її до рóтка, грони ті такі солодкі. Цвітом білим, ніби медом, – дати голоду потребу. З
Тремкої осені печаль
Тремкої осені печаль не відтворити і словами. Є вдих та видих – пів октави до лінії твого плеча. Є площина чола, долонь. Є музика провулків
Формати
Формати, стандарти, незрілі етюди, Записані фрази, і практики Вуду, Намолені стіни, замовчана правда, Ілюзія щастя, прихована зрада… Ковтаючи сльози, крокуємо прямо, Розрідженим «фейрі» виводимо плями.
Душі і вітру суголосся
Душі і вітру СУголосся, Бринить, звучить в дощинці осінь. Глухим – каштан СУрдопереклад Розмахує гіллям. Сквер. Смеркло. І ліхтарі в сріблястих СУкнях Навшпиньки легко йдуть
Вічний рух дерев
Цей вічний рух дерев, коли вони в оголенні своїх плечей та стегон дають дорогу вечорам сумним, вітрам розгульним, дощовим шерегам, загострить власне світосприйняття: від простору
Крила
Я думав, ти крила вдягати мені допоможеш, Ми б небом ставали, вбираючи простір навкруг. Я був би твоїм розкуйовдженим Сонцем, а може, І Всесвітом цілим,
Люблю це фото
Люблю це фото. Ужгород осінній: лускою брук, а далі – в’ється Уж. От і кав’ярня: два кружальця піни… а може, просто тиша наших душ. Її