Віктор Осадчий

Узрівши за столом своє обличчя

Узрівши за столом своє обличчя,
Я відчуваю: впився доп’яна…
А калинόве клоччя й далі кличе
До кузні клекітливого вина.

Я п’ю й кую залізо, як умію –
Окалина зап’ястя обпіка!
Кую в душі і тугу, і надію,
І не тремтить із чаркою рука!

Не плач душа!
Моя п’янка панянко!
Я викую й для тебе кораблі
І ми підéмо в море на світанку
Шукати край…
Химерний край землі…

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *