Є коханка. Від слова “кохання”… А є жінка. Від слова “життя”. Та коханка – таємне єднання, А дружина – законне буття. Десь у серці двоїстість
Позначка: Кохання
Це до тебе пливуть почуттів кораблі
Це до тебе пливуть почуттів кораблі, Зупиняючи вітер, що прагне за обрій Донести обережно зворушений флірт, Обрамований серцем у наміри добрі. Відчуття підіймають до сьомих
Як чорнобривець на снігу!
Диптих П.Д. 1. У цій хурделиці, завії так щасливо! Бо десь є ти! – високий, дужий, молодий! І родять зорі у снігах твої сади, І
Я чекаю на ніжні слова…
Я чекаю на ніжні слова. На слова, що не чула до цього. Кожен ранок чекає душа Слів отих, слів отих, слова того . А для
Накотило…
Накотило… Пожив. І любив. Діти виросли. Вдома – кохана. Вже не красень. Замет сивини В голові. Там, де рана – Не кровиться, не біситься пульс.
Окремо від тебе
Окремо від тебе, окремо від світу людського, Обдертий до нитки, ввібравши усю самоту, Я йшов перехрестям доріг, а докучливий спогад Ніяк не зникав, обернувшись на
А коли б вона прийшла!?…
Небо зорями розквітло і дивилося привітно на вербу та на хлопчину, хто очікував дівчину!? В.Б. Літнє небо над полатавським селом Кліщинці палало зорями. По ньому
Євшан-калина
Євшан-калина Галині Єнсен — дружині Леоніда Полтави. На березі річки стрічаю калини кущів розмаїття. Візьму для живлющого чаю з червоними гронами віття. Калино, калино черлена,
Ніжність
Я ніжності хотіла – як реформ для тіла й духу, звиклого до міці. Лапаті села, показні столиці – гул повнолюддя, рясноликий фон, на тлі –
Мої мрії
Мої мрії Вже сонце раділо пташиним пісням, В проміннях воно просиналось, Я в мріях щасливих його зустрічав – Мені так дитинство згадалось, Там тато і
Горобина в листячку
Горобина в листячку: весна! І каштан, який стоїть навпроти. Цей каштан самотній. І вона, хоч дерев навколо – ціла рота. Тридцять три каштану: вік Христа.
А так було добре стрічати цілунком світанки
А так було добре стрічати цілунком світанки, І в ковдру закутавшись знов, обійматися вдвох. Тепло твоїх рук, ми стікали в любов до останку, У серце