Кохання | Ромен. Літературно-історичний альманах.

Я не свободная

Я не свободная, поверь. Ну что же ты опять не слышишь? Не устою – открою дверь. А дождь шуршит, шуршит по крыше… Ну не ходи,

Пливу на пло́ті, а душа – з тобою, В маленькому фейсбучному раю… Не змити спогади мої водою, Бо тільки ними нині я живу. . Перебирає

Она красивая была. И мы ушли встречать рассветы. Все видела одна луна… И улетел я на край света. И годы шли. Шагал вперед. Но снова

Як ґудзик, відривала я тебе від себе… І плакало рясним дощем похмуре небо. І розривала блискавиця темінь ночі, А в її світлі мерехтіли сині очі.

Була весна. І я цвіла, і квіти пахли медом, І синь небесная була така, як очі в тебе. . Вертілась бджілка на квітках, нектар збирала

Якщо любов живе у вашім серці, Ніколи з рук її не відпускайте. І тільки їй, що маєте у світі, Святій любові з ніжністю віддайте. Якщо

Старіє тіло, милий, не душа. Сивіють очі, мила, та не серце. Зів’яне, милий, наче цвіт, краса. Я знаю, люба, знаю, ти не перша. А я

Бывают тёплые дожди, которым люди рады, А я устала от дождей, мне их уже не надо. А я устала от дождей – их было в

Не раз закохувалась я. Не раз на зустрічі чекала. Не раз від сорому в очах, Других, засудливих згорала. Бог бачив це і дарував Мені любов

Ты идешь? Я с тобой. Куда? А без разницы. Как прикажешь. Мне бы только попасть туда, Где ты раны теплом замажешь. Истерзая собою мрак, Растворяя

І знову зацвіли черешні білі, Вигукують у сад тебе й мене. У ці чарівні диво-заметілі Кохання наше нас не обмине. Куди не глянь – усюди

У житті шляхів було багато, Кожен вибирав їх по собі… День якийсь, якщо вважався святом, То наступний був – у боротьбі. . А я йти