Надія Полуян-Внукова. Калина.

Євшан-калина

Євшан-калина
Галині Єнсен — дружині Леоніда Полтави.

На березі річки стрічаю
калини кущів розмаїття.
Візьму для живлющого чаю
з червоними гронами віття.

Калино, калино черлена,
приходиш з дитинства до мене.
Так манить червона калина —
цілющого соку краплина…

Ти стала євшаном — тим зіллям
краянам далекого краю, —
їм рідних земель все привілля
постане в чужому нераю.

Пучечок тримає Галина —
все тулить дарунка до серця,
тривожить її ця калина.
Шепоче: мій друже, не сердься…
* * *

Мить життя
Життя — епохи і роки,
життя — плин хвилі у віки.
Життя людське — всього лиш мить
буй-вітер часу прошумить.
Та мить — труда важкі пласти,
жертовна мрія чистоти.

Якщо лишиться для століть
мого народу древня віть, —
о мить прекрасна, зупинись! —
тоді вже можна впасти ниць.

Друзі

Пархомович – Полтава?
І розвихрилась уява:
адже це той Леонід,
що дружив із ним мій дід.
В школі вчилися одній,
зустрічались день при дні
то в Вовківцях, то в Ромні,
думи думали сумні.
Жилось тоді клопітно:
Дудкам так дуже бідно,
Пархомовичу тужно –
другові так сутужно.
Льоня – хлопчик білявий –
до всього був цікавий,
гарно вчився, малював
і рядочки римував.
З другом старшим Йосипком
бігав і Льоня льодком.
Були в часи навчання
світлі стрічі й прощання,
Так минав рік за роком,
кожен йшов своїм кроком.
Раптом гримнула війна…
Кому потрібна вона?
Та й у ті важкі часи
ніхто дружби не згасив.
На каторгу забрали –
буття нестерпне стало.
Тільки й світла, що в вікні –
рідних бачить уві сні.
Ой чужина, чужина,
(вдома ж діти і жона) –
Німеччина далека
(не угледіть лелеки!)…
Коли вже життю вінець,
лист Полтави – промінець…
Розшукав в неволі друг,
і піднявся Дудки дух.
Український часопис
вмістив і Дудчин опус,
То як проблиск надії –
друку віршів радіють.
Живим Дудка зостався,
Полтава врятувався,
якось рабство відбули,
один вернув до Сули.
Поетом Полтава став,
шляхи-дороги верстав,
не мав рідної хати,
хоч об’їздив багато.
Ті вірші за кордоном,
кажуть, поза законом.
Нині слава прибула,
де була раніш хула.
Чи ж відомо всім тепер,
коли вже давно помер,
що діаспори поет
з-над Сули аж мав свій злет?
Видається дивом нам:
Полтава рідний Ромнам.
Артем КАРПЕНКО

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.