Моя Вкраїно, з рушників хрещатим цвітом, у тім вінку, з любистку, маку й васильків, ти пахнеш чебрецем, і м’ятою, і житом і плачеш дзвонами крізь
Позначка: Батьківщина
ІЗ ХЛІБОМ І СІЛЛЮ
В народу мого працьовитії руки, а доля, повірте, сумна. Пишайтеся, діти, пишайтеся, внуки, бо, зрештою, наша вона. Не зможе ніякий народ козарлюгів, як в нашому
Бережи природу
Бережи природу Степ і ліс, і річка в очереті, Волосся зелені лугів. Панує сонце на планеті. Ставки виходять з берегів. Гуляють птахи на просторах, А
Родина
Где моя Родина?Там, где впервые Очи увидели свет, Слух убаюкали звуки родные, Душу обвеяли сны золотые?.. Сердце ответило : нет! Там ли она, где, на
Лісненко Тетяна Станіславівна
Лісненко Тетяна Станіславівна народилася в с. Лучка Липоводолинського району на Сумщині в 1959 році. Після закінчення Сумського педуніверситету працювала вчителем української мови та літератури, народознавства
Слова благодарности
Развитие физической культуры и спорта в Ромнах во многом зависит от денежных средств, которые выделяются с городского бюджета. Но если все эти средства разделить на
Благотворительность – значит творить благо
Голыми сюда пришли, Голыми и уйдем обратно. Нар. мудрость. Прежде всего надо сказать, что все новое – это хорошо забытое старое. Корни таких понятий как
Сонет першого снігу
Знов перший сніг, мов перший поцілунок, на чорному асфальті ліг, малюючи зимовий візерунок, долаючи повітря, зміг, лягти на хлопця і красуню, він їхні погляди зберіг
РОМЕНСЬКИЙ ГЕРБ
Всього на довгому віку бувало – Пекельного вогню, і горя, й зла… Щоб воля не примарою була, Щоб сонце чорним ні на мить не стало,
РОМЕНСЬКА МАДОННА
Майстрам-реставраторам Київської художньої майстерні. І. Мене зворушив чистий зір мадонни, Закоханий в мале дитя своє… Тривога матері й чуття – бездонні, Що душу всю іскринці
СИН УКРАЇНИ
Дмитру Павличку. Він син простого лісоруба, Та ліс гуцульський не рубав, Не готував для квітів згубу, Сам, наче явір, виростав. Йому і дощ, і сонце
Бо совість і пам’ять – єдині
( триптих ) Холодний дзвін. Жахливий дотик криги. Здавалося – ні краю, ні кінця! Тих сторінок не вирвати із книги, Що чорним болем вписані в