Славетні козаки

ДУМА ПРО УКРАЇНУ

Моя Вкраїно, з рушників хрещатим цвітом,
у тім вінку, з любистку, маку й васильків,
ти пахнеш чебрецем, і м’ятою, і житом
і плачеш дзвонами крізь далину віків.
Горить Скутара – душі гріють гайдамаки.
Дзвенять шаблі – гуляють полем козаки.
Тютюн і люлька. Байдаки. Москва. Поляки.
Не перепишеш днів славетних сторінки.
Згадаєм гетьмана Хмельницького Богдана.
І де ж Гетьманщина? Де булава й пірнач?
О рідна земле, трудівнице ненастанна,
ти нерозумним дітям, матінко, пробач.
Ти мала б згинути, продатися, згоріти,
та у тобі якась невичерпальність є,
бо маєш ти в сім’ї великій, вольній жити,
бо незнищенне – рідне, батьківське, своє.
В тобі лицарський дух – з відвагою та міццю,
тому й осяяна плеядою імен.
О Батьківщино! Те прадиве слово-крицю
куй у серцях, пали-но істини вогнем.
З отим садочком-раєм тут ось, коло хати,
з душею-піснею тих мавчиних лісів,
хіба ж таку можливо легко подолати?
Невже тебе колись хто-небудь не любив?
Ніде нема такої місячної ночі,
і скільки зрадників-дітей, і перемог.
Хай оживуть слова Шевченкові пророчі,
як розкопають москалі великий льох.
Не Малоросія, а саме Україна!
Ця доля вистраждана у важкій борні.
Безцінний скарб – це наша мова солов’їна,
ясна, чаруюча, як зорі навесні,
як тая ніжність, нам дарована від Бога,
немов струмочок – із правічності глибин;
в тобі усе, що є у серці дорогого,
тому зі мною будь по мій останній спин.
Моя нещасна і щаслива Україно,
стражденна ти й благословенна сторона!
Допоки у садку горітиме калина,
у думах житиме і наша давнина.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *