Диптих
П.Д.
1.
У цій хурделиці, завії так щасливо!
Бо десь є ти! –
високий, дужий, молодий!
І родять зорі у снігах твої сади,
І білим цвітом засипають так красиво!
О, ця зима!
Ця ніжність так мені неждано.
І січень вирізьбив таку ясну Зорю! –
Що я лечу до неї.
Хай собі й згорю!
Якщо ця зустріч – воля Божа?
Доль сопрано!
Душа цвіте! Хоч інеєм срібляться коси.
Життя нуртує. Пульс не перестука час.
Самотня та щаслива палахтить свіча.
Ти – ще весна. Весна!
А я, на жаль,
вже – осінь…
2.
А ти мені, як чорнобривець на снігу!
Так пахнеш літом, мамою,
теплом домівки.
Промінчик кожний, кожну барву на бігу
По стежці видива вхоплю.
Он їх вже стільки!!!
Такий гарячий!
; В кольорах ясних, палкий!
Голівоньку схили свою в мої долоні,
Відчуй цей дотик ніжний, лагідність руки,
Мій чорнобривцю!
Зваблюєш. Тобою вповні!
Куди не гляну – усмішка твоя дзвенить!
Довкола розсипаються пелюстки квіту!
Просила яблук. Чорнобривцево ряснить.
Тебе у долю принесло на крилах вітру.
Мені в снігах, як ласка Божа, знай, зориш!
Жовтогарячий вогнику, так грієш душу,
Проталюєш мене.
Глянь, серце, як черінь!
Цей теплий спокій
вже нікому не порушить.
03.02.10
Зі збірки «Чорнобривець на снігу» (2019).