ГОЛОС ІЗ «НЕБЕСНОЇ СОТНІ»
З «Небесної сотні» вмить голос долинув,
Неначе молитва з небес:
«Загинув я, мамо, за рідну Вкраїну,
Її захищав, як тебе.
Пробач мені, мамо, за чорну хустину,
Що вибрав її – не тебе.
Боровся я чесно за волю Вкраїни,
За небо її голубе.
В нерівнім бою, моя рідна, загинув.
Не плач, не журися, живи!
Бо нікому буде ходить на могилу
Та квіти носити живі.
Я болю не чую у тілі нетліннім,
Та тільки болить ще душа
За світле майбутнє моєї країни,
Що гине від рук палача.
Нехай не радіє той підлий убивця,
Що кулею серце прошив,
Бо, зрештою, правда свята заясниться
Над сотнею чорних могил.
УКРАЇНА НЕ ЗГИНЕ
До 200-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка
Рідне місто Ромен, величава Сула
І заквітлі у скверах каштани.
Тут Шевченко ходив, його слава жива,
Його думи живуть поміж нами.
Встань, Тарасе, поглянь, як без тебе живе
Рідна ненька – твоя Україна.
Її діти стоять під прицільним вогнем
Та кричать : «Україна не згине!»
Подивись навкруги, як яріють жита,
Як до сонечка сонях сміється.
Та вже люди не ті, й Україна не та,
Хоча кров за свободу ще ллється.
Де твої нам, Тарасе, шукати сліди?
Над тобою століття минули.
Та, щоб праведно жить, не накоїть біди,
Треба всім шанувати минуле.
Ми сьогодні Шевченкові клятву даєм,
Хай вона крізь століття долине.
Де стоїть вірний син під прицільним вогнем,
Україна ніколи не згине!