Йде лугами – травами…
Йде лугами – травами…
Дівчина проста.
Квітами яскравими
Косу запліта.
Очі голубії,
Мов шаринки дві.
Ой дівочі мрії…
Ой щасливі дні!
Щебетить кохання
Піснею в ярах.
Ой любов безкрайня –
Золота пора!
Ой літа – черешні –
Неповторний час!
Осені прийдешній
Обминути б вас.
Щоб лугами – скатертю
Йти їй щовесни.
Щоб не впала слякоттю
На дівочі сни.
Щоб не марно ділися
Роки золоті…
Щоб жилось – раділося
Дівчиноньці тій!
Жінки наші, дружиноньки…
О скільки їх у наших селах
Жінок прекрасних, золотих!
Дбайливих, старанних, веселих,
Трудящих,скромних і простих!
Здолаєш будь – яку пригоду, з нею
В біді не пропадеш.
Вона спорядить на роботу
І стріне,як з роботи йдеш…
Дивись,бува, таке настане,
Що ти чим – небудь зажуривсь.
Вона підійде, в очі,
Спитає лагідно: – Втомивсь?…
«Втомивсь?…» – одне – єдине слово,
А скільки ніжності й тепла!
І ласки,й вірності,й любові,
Що нас захоплює й дола!..
І в час, як ти …підпивши трішки…
Для тебе створить тишу з тиш.
Підійде схилиться над ліжком,
Як ти, втомившись, міцно спиш.
А як розхворівся та й годі –
Десь протягло – ні їсти й пить,
Вона від тебе не відходить,
Принишкне поруч…А не спить!
А ти от іноді інакше
Підхід до неї підбирав:
Не глянув, слова не пом’якшив,
Не посміхнувся – багато справ …
Або, завівшись пишним братством,
Себе тій дружбі присвятив.
Її духовним пребагатством
Дивись – минув. Не заплатив…
І в перепалках тих печальних,
Де зводять інколи квити,
Де так розводяться безжально – Буваєш винен більше ти…
Від отих лайок непутящих
І від сердечних травм, розрух
Убережи її трудящу…
Дружи! – вона твій власний друг!
с. Гринівка (м. Дніпропетровськ)