Усіляке співала – балади, романси та арії,
плюскотілася в оплесках, славу – з долоні спивай!..
Та недавно її запросили люб’язно в акваріум,
попрохали довірчо: ось тут, люба пташко, співай.
Зовні наче й пристойно, ані катували, ні мучили,
дивна думка – вдавитись на водоростей пояску.
Згодом звикла і стала не згірше за інших беззвучною,
а за це в нагороду вручили їй срібну луску.
Шанувальники й досі годинами нею милуються,
очі в очі – крізь скло, тайкома – з-за чийогось плеча.
Врешті, втомлені, радо й шумливо виходять на вулицю,
і про все, що побачили, всеньку дорогу мовчать.