Журавлі

ЖУРАВЛИНЕ ГОРЕ

ПІЗНЯ ОСІНЬ

Покрила паморозь дерева,
Срібне листя аж дзвенить.
Тепла вже зчерпані резерви
І осінь землю холодить.

Так швидко літечко минуло.
Відколосилось, відцвіло.
Холодним подихом війнуло
У кожне місто і село.

Останнє яблуко не впало,
На гіллі голому висить,
І листя жовтого чимало
Вже на землі рядном лежить.

У вирій птахи відлетіли
Ключами довгими давно.
Грудки землі закам’яніли,
І риби скрилися на дно.

ОСІНЬ

Дощ міняється морозом,
А мороз дощем,
І на серце налягає
За теплом і сонцем щем.
Вітер рвучко теліпає
Пізні яблука в гіллях,
Трактор колії глибокі
Залишає на полях.
Нависають темні хмари
Розкрислатеним брилем.
Під зонтом з тобою в парі
На прогулянку бредем.

ЖУРАВЛИНЕ ГОРЕ

Журавка заплуталась в дроті,
Зависла в смертельній петлі,
Стояв журавель у самоті
На жовтому осені тлі.

Схиляв свою голову низько
І крила до ніг опускав,
Було йому холодно й слизько,
Журавку до себе гукав.

Не чув ані писку, ні зойку,
І тріпав в жалобі крильми,
Були його спроби без толку.
Якби ж були птахи людьми !

Вони б розв’язати зуміли
Той зашморг, що шию здавив.
У розпачі ж пурхав журавлик,
Подругу з петлі не звільнив.

З тих пір кожну весну і осінь,
Згорьований від самоти,
Стоїть журавель, ніби просить
Журавку до нього прийти.

ПОМЕРЛА СУСІДКА

Померла сусідка, померла голубка,
Завжди добродушна, така життєлюбка !
І чую я часто в вечірній імлі
Немов промовляє вона з-під землі :

“І холодно й сумно мені в домовині,
Я хочу до сонця, адже я людина.
Живіть і радійте, цінуйте життя,
За мене живіть , не спішіть в небуття.

Я жити хотіла – недуги жало
Мене в домовину бездушно звело.
Живіть , люди добрі, за мене живіть,
Цінуйте земний, теплий, сонячний світ”.

І що тут додати ? Прекрасний цей світ!
Живіть в ньому праведно, чесно живіть,
Утримайте душу від грішного бруду,
Бо завтра не знаємо, що з нами буде.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *