Карнавал лицемерия

Є ворог із прихованим лицем

Є ворог із прихованим лицем
Як легко наживати ворогів!
Для цього не потрібні злість чи гнів.
Частіш у вічі правду говори ,
Частіш по-справедливому твори.
Частіше чесним будь – ото і тільки,
І набереться їх – побачиш скільки.

Щоправда, не завжди побачиш це:
Є ворог із прихованим лицем.
Він так прихильно руку подає,
Підстав засумніватись не дає
У щирій дружбі. Але зникни з виду –
Такого наплете про тебе гиду!

Хоч відомо, що брехня це все –
Пліткар підхопить, містом рознесе.
Від завтра вже заднює й заночує:
,,Ви знаєте?” ,,Ви чули?” ,,Ви не чули?”
І кожен крок твій, кожна твоя фраза
Підтекстом обростатимуть відразу.

Ні з ворогом не страшно – в рукопашну.
Коли він цілить в спину – ось що страшно.

Пробач, читачко
Прийшла читачка: ,,В мене є прохання”:
Пишіть, як і раніше, про кохання.
Я з віршами тими не розлучалася,
У вас, клянуся, гарно получалося.

Що їй відповісти? – міркую знічено.
Сказати правду, що писати нічого?
Чи, може, відкриватися не варто.
А краще закохатися за жартом?
Пообіцяти: з мислями зберуся
І зразу ж за любовний цикл візьмуся?

Лежить паперу не почата пачка,
Пробач мені, довірлива читачко.

Дисонанс
Мені сказав ти, доторкнувшись до руки,
Що в нас серця як два сіамських близнюки.
Що розлучати їх надовго – смертний гріх,
І дивно що, це не секрет уже для всіх.

Я довго слухала, доки урвавсь терпець.
Ну, що ти знаєш про спорідненість сердець?
Про те, як страшно в оципенінні самоти
До серця серцеві навіки прирости.

Отому, що не може відірватися,
До того, що не може прирстатися.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *