Чарівний ліс

Благаю миру людям і лісам

Новій Греблі

1. У тім селі, де я росла колись,
Жили дерева добрі і ласкаві .
Якщо одне галузки опускало –
Його втішало інше : не журись!
Ніхто клястися в дружбі не просив,
Дружили ж до останнього листочка.
Ділилися – до спраглого ковточка
Дощинкою чи краплею роси.
Не знали люди там ні кривд, ні змов,
Там за любов платили із лихвою
Любов’ю, а не славою лихою.
Там слово підлість – з іноземних мов.
Мене вражала таїнства краса:
Щовечора, як сутінки руділи,
Немов на образ Пресвятої Діви
Молився ліс на чисті небеса.
І світ світлів, і в душах лід скресав .
Заклякнувши на паперті ночі,
Я до узвишшя підіймала очі
Й благала миру людям і лісам.
Ну, а коли прощалася з селом –
У пояс йому з пагорба вклонилась.
Таким воно в мені і залишилось:
Осяяне любов’ю і добром.

2. Під ласкою то сонця, то зорі
серед природи днюю і ночую.
Жили в цих травах вічні дзвонарі,
Чому ж тепер я жодного не чую?
Присохлий розворушую чебрець,
До купки сіна припадаю вухом,
Чи не озветься коник-стрибунець?
Та звідти ані слуху, ані духу.
І в лісі тихо, наче хтось помер.
Стара сосна ось-ось сльозами бризне.
У кого допитатися тепер
За ким оця печаль, по кому тризна?
Від дерева до дерева пройду,
Почую, як нуртують важко соки .
Яку від мене криєте біду,
Мої терплячі мовчазні, високі?
Куди я повернулася, куди?
Як тут душі не затишно і терпко!
Невже калюжа затхлої води –
Ставок, який служив мені люстерком?
Де ви, розкішні, росяні гаї?
І ви, сучасні сонячні поляни?
Куди повідлітали солов’ї?
Що це за смерч пронісся над полями?
Природа відвернулась від людей.
Мені ж сказала: ,,Рани оці бачиш?”
Тебе тут не було в мій судний день,
Чого ж тепер приїхала і плачеш?”

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *