Петро Харченко

Відкрите Звернення академіка Петра Харченка

Відкрите звернення

 академіка УАОІ Петра Харченка до керівників     держав, Генерального секретаря ООН, очільників світових конфесій, Виконавчої Ради ІЛГА (ILGA),    Норвезького Нобелівського Комітету 

         Високоповажне панство! Я звертаюся до Вас із приводу  надзвичайно важливої події, що сталася  в антропології. На цю подію очікували тисячоліттями. Знайдено розв’язання вельми болючої проблеми мирного існування людства. Ідеться про відкриттяістинного тіла Людини, спростування традиційного зведення меж людської тілесності до дискретного індивіда, яке започаткувало психічний дуалізм «я – це не ти» у стосунках між людьми. Мною з’ясовано, що дискретного  індивіда в онтології життя  взагалі не існує. Цим відкриттям знімається з Людини принизливе тавро об’єктивації, доводиться  невідворотність завершення історії та релігії і неминучість переходу людства під патронат Необ’єктивованого світогляду, з яким пов’язані метафізика «я – це ти» і таїна безсмертя. Світ зробиться мирним, постане людська ментальність без почуттів агресії та страху.

Сподіваюся, моє фундаментальне  відкриття спонукає керівників держав  чіткіше побачити грані  Істини, по-новому оцінити світову дійсність і докласти зусиль із практичного переформатизування політичної структури світової  спільноти.

З повагою, академік Петро Харченко. E-mail: petro.harchenko@ukr.net    Серпень, 2020.

P.S.  Описання відкриття у додатку «Необ’єктивована Людина» і на сайті https:// iaoi.info Української академії оригінальних ідей.

        Додаток: «Необ’єктивована Людина»   

1. Криза антропологічного знання

Сучасна культура переживає кризу знання про тілесність Людини. Тривають  розмови про розпад сутності традиційної Homo, про її смерть, утрату Людиною свого головного субстанціонального індикатора, власної людяності. Фактично мова йде про руйнацію базисного  визначення Людини. Прийшло прозріння, що розрив Людини на дискретних  (об’єктивованих) індивідів, які   застовпичені нашим розумом в якості її   тілесності,   – є актом агресії проти неї. Понад те: сам об’єктивований  індивід, який уособлює принцип «я – це не ти», несумісний з ідеологією мирного існування цивілізації,  є перешкодою її інтеграційним процесам, загрозою життю  соціуму.  Виникла необхідність нового перевідкриття природи людської тілесності, пошуку нових основ існування цивілізації. На тлі цієї потреби тривають розмови про становлення «постлюдини», прихід «епохи нового людського тіла» технізованої та інформатизованої природи і, відповідно, нового виміру історії. Найбільше постаралась у продукуванні різних передбачень щодо перспективи Людини західна філософія модернізму і постмодернізму. Її передбачення стосуються онтології «постлюдини» з новою тілесністю без біосферного і соціосферного модусів. Словом, ідеться про  інфляцію людської сутності.

Очевидно, що питання трансгресії людської тілесності до нових онтологічних рубежів треба обговорювати у контексті її необ’єктивованості (цілісності), без атомізації на «дискретних індивідів», а не альтернативно до цього, як це вже раз скоїли класична філософія і наука, через що людство  опинилося під опікою психічного дуалізму «я – це не ти». Передумовою мирного існування людства є  цілісність тілесності Людини, а це вимагає повернення до протагорівського принципу – «людина є мірою всіх речей» –  у його необ’єктивованому вимірі, коли Людина інтегрує, зцілює собою увесь Космос.

Словом, на часі велике світоглядне завдання –  деоб’єктивізація тілесності Людини. У процесі його виконання мною  з’ясовано: дискретний  індивід ніколи і ніде не зароджувався із так званої «неживої матерії», не еволюціонував, його в онтології життя  взагалі  не існує, а, отже,  і традиційне зведення меж людської тілесності до образу дискретного індивіда є помилковим, оманою нашого розуму.

                  2. Примара дискретності  індивіда

Щоб переконатись у нереальності дискретності  індивіда, збагнімо істинну сутність статі, розглянувши  онтологію тілесності того, що  у біології зветься «видом»:

– вид початково уособлений самицею,  потім  самиця

перевтілюється у гермафродита, а останній, з

часом, перетворюється на  самця;

– вид початково уособлений самцем,  потім самець

перевтілюється у гермафродита, а останній,  з

часом, перевтілюється у  самицю;

– вид початково уособлений   самицею, яка потім

перевтілюється у гермафродита;

– вид початково уособлений самцем, який потім

перевтілюється   у гермафродита;

– вид початково уособлений гермафродитом, потім

гермафродит перевтілюється у самицю;

– вид початково уособлений гермафродитом, потім

гермафродит перевтілюється у самця;

– вид уособлений двома   гермафродитами, в одного з

яких спостерігається схильність до перевтілення

у бік  самця, а в іншого – у бік самиці;

– вид початково уособлений самцем і самицею, потім

самиця перевтілюється  у гермафродита;

– вид початково уособлений самицею і самцем, потім

самець перевтілюється  у гермафродита;

– вид початково уособлений самицею і

гермафродитом, потім гермафродит

перевтілюється у самця;

– вид початково уособлений самцем і гермафродитом,

потім гермафродит  перевтілюється у самицю;

– вид початково уособлений самцем і самицею,

потім самиця перевтілюється у  гермафродита, а

останній,  з часом, перевтілюється у   самця;

– вид початково уособлений самицею і самцем, потім

самець перевтілюється у  гермафродита, а останній,

з часом, перевтілюється у  самицю;

– вид початково уособлений самицею, яка, з часом,

перетворюється  на гермафродита, який потім

перевтілюється у  самця, а самець, з часом,

перетворюється на  гермафродита, який, у свою

чергу, перевтілюється у  самицю;

– вид початково уособлений самцем, який, з часом,

перетворюється на гермафродита, який потім

перевтілюється у  самицю, а самиця, з часом,

перетворюється на гермафродита, який, у свою

чергу, перевтілюється у   самця.

Наведений  фактичний матеріал   засвідчує: стать – це внутрішньо притаманна  тілесності життя нероздільна трансформаційна триполярність,  розрив якої на три дискретні полярності онтологічно унеможливлений. Усі три полярності  взаємоперевтілювальні, переходять   одна в одну   як у свої три  «я»  («я – це ти»),  отже, насправді   існує    не дискретне его,  а  нерозривне  Триего і тілесність життя представлено не дискретним індивідом, а надіндивідним троїстим Одним.  На жаль, у більшості провідних  типах свідомості концепт  тілесності Людини пов’язаний з дискретним індивідом, якого онтологічно не існує, який не відповідає істинній сутності статі, не узгоджений  з  метафізикою  «я – це ти».

3. Об’єктивація  

Чим же спричиняється чуттєва видимість наявності дискретного індивіда? Вона позірна, породжується  об’єктивацією.  Під об’єктивацією розуміється суб’єктний «розрив» неперервного, перетворення його  на ілюзорно-перервне, на самостійну сутність, утілену в предметних формах, образах тощо. Об’єктивація надіндивідного трансформаційно-триполярного Одного «перетворює» його полярності на дискретні, робить їх об’єктами –  дискретними індивідами. Ось як це виглядає на тлі позірного  «розриву» статі тілесності біологічних видів:

–  вид  уособлений самицею і гермафродитом;

–  вид уособлений гермафродитом і самцем;

– вид уособлений самицею, гермафродитом і  самцем;

–  вид  уособлений самицею;

–  вид уособлений самицею і самцем;

–  вид  уособлений   гермафродитом…

Статичній чуттєвості суб’єкта непосильне охоплення трансформаційності триполярного Одного в необ’єктивованій вічності. Суб’єкт  об’єктивізує стать,  породжує  чуттєву примару існування  множини «дискретних статей» – так звану індивідну «роздільностатевість» – чим  створюється видимість наявності іншої («зовнішньої») реальності – реальності об’єктивованої, наділеної дискретністю і множинністю. Ця інша «реальність» і є тим, що суб’єктивно сприймається як «фізичний  простір і час». Зв’язок її появи з «розривом» статі відчувала інтуїція  знаменитого мислителя ХХ сторіччя Миколи Бердяєва. Він писав: «В об’єктивації схована таїна цього світу… Зі статтю…, можливо, пов’язане виникнення феноменального   світу, і тут є точка, в якій вирішується доля світу і людини. Перетворення світу є, насамперед, подолання розриву статі».

Словом, об’єктивація відображає розчленовування, ділення Одного (Єдиного) на дискретні частини. Але Істина не сумісна з об’єктивацією, вона відкривається лише за цілісного пізнання буття. На жаль, саме об’єктивація склала фундамент традиційної гносеології. Дослідники гадали,  що цілісно пізнати буття  неможливо, і  впадали у «гріх об’єктивації»,  омертвляли  Єдине, «розрізали» його на частини (об’єкти), залишаючи поза увагою  мудрість Євангелія від Хоми: хто так пізнав світ, той  знайшов труп.

4Необ’єктивована Людина

      Від об’єктивації Людини, «розірваності» її статі бере початок ілюзія всезагальної дискретності та множинності буття, його об’єктність. Саме ця ілюзія є «джерелом зла і страждань світового життя». Це пояснюється тим, що об’єктивація троїстого Триего позірно перетворює його на дискретне многе («він», «вона», «воно») і, як наслідок, виникає феномен «я – це не ти».  «Об’єктивація, – наголошував Бердяєв, – є виникнення екстеріоризованого «не – я», замість «ти», внутрішньо наявного».

Пізнання тілесності Людини у філософскому дискурсі пройшло довгий шлях різного її осутнення – від: співвіднесеності з великим Триєдиним у даосизмі, індуїзмі та християнстві (з Дао, Брахманом, Святою Трійцею); ототожнення із буттям як  Єдиним (елейська школа); означення «мірою всіх речей» (Протагор) і до:  аристотелівського означення Людини «політичною твариною» в образі дискретного індивіда; декартівського проголошення Людини самосвідомим суб’єктом (коли  її  тілесність сутнісно  втрачає  виокремленість в образі «дискретного біологічного організму» і переходить у статус всіх природних речей); зворотнього повернення екзистенціалістами (С. К’єркегор,  М. Гайдеґґер, А. Камю, Ґ.-О. Марсель, М. Мерло-Понті, Ж.-П. Сартр,  К. Ясперс…) тілесності Людини до індивіда зі збереженням об’єктиваційного тавра. У цілому ж можна зробити висновок:  у  питанні про тілесність Людини головні типи світогляду (релігійний, філософський, науковий) спантеличились об’єктивацією, антропологічним виміром людського існування – «я – це не ти», «погоріли» на помилковому розумінні феноменів «стать», «індивід», «суб’єкт».

В образі «дискретного  індивіда» Людину  створив не Бог, а суб’єкт, ілюзорно «розірвавши» триполярну тілесну єдність життя (трансформаційне надіндивідне Одне) на так званих «дискретних індивідів» чоловічої, жіночої,  гермафродитної та інших «статей». У християнстві ця  «лукава розірваність» статі, омертвіння троїстого континууму життя задекларована «гріхопадінням», падінням Людини в об’єктивований світ, перетворенням  її на одну із речей світу.

Істинним буттям є  лише  буття необ’єктивоване. Воно  існує як Абсолют, тобто в однині. В історії онтологічної мислі Абсолют описаний під різними модифікаціями та найменуваннями («Брахман», «Тримурті», «Дао», «Свята Трійця», «Триєдина Верховна Божеська Одиниця» тощо) і  наділений двома рівнями  тілесності – субстанціональним та  речовинним.  Речовинною  тілесністю Абсолюту   визнано   наявний  Всесвіт із усім, що у ньому є, а у ролі  його творця названа  субстанціональна   тілесність Абсолюту, яку древні мислителі вважали «первинною матерією» і схарактеризували  вічною (яка існує поза часом і простором),  неперервною, позбавленою причинно-наслідкових відношень, а головною рисою її природи зазначили   троїстість, яка не зводиться до арифметичної  дискретної величини, не позначає суще з кількісного боку, є онтологічною, а, отже, її формально-логічне збагнення приречене на провал, на згубну об’єктивацію смислу.

Християнський  Абсолют  осутнений троїстим Я (ТриЕго) і поіменований «Святою Трійцею» –   уособленням єдності трьох іпостасей,  «незлитно з’єднаних і нероздільно    розділених   образів у самих собі». За такої єдності,  кожна іпостась перебуває у  двох інших.  Свята Трійця виражає  одночасне існування тотожності та відмінності, єдності та недискретної множинності.  Іпостасі     сутніють     вічно,   вони, – стверджують богослови, –  вічно народжуються, але  не так, як народжуються земні істоти  від батьків через відокремлення    у часі,  а шляхом  переходу кожної іпостасі у другу і третю як у «своє друге» і «своє третє».

Одним із найдискусійніших питань у пізнанні речовинного світу є питання його походження. Наука   пояснює  виникнення світу  переважно теорією Великого вибуху, згідно з якою Всесвіт виник із гравітаційної сингулярності, утворився внаслідок вибуху  маленької кульки матерії. Останнім часом ця  вигадка вчених доповнюється різними  теоріями – «квантових струн», «екпіротичною» теорією тощо, а між тим вона заперечується багатьма відомими  вченими. Лауреат Нобелівської премії Ханнес Альвен назвав її «образою здорового глузду».

По-іншому пояснює походження світу християнство. Усе створив Бог. Тож, як це  було конкретно?   Християнський філософ  Микола Бердяєв  констатує: «Учення про троїстість Божества  повинне визнати  розвиток у Бозі, і тоді виникнення та хід світового процесу постане як внутрішній рух Божественної Трійці». Про розвиток у Бозі говорив і великомудрий Іоанн Дамаскін: «Божеська триіпостасна реальність вічно народжується шляхом взаємоперетворення іпостасей». На цій християнській аргументації багато  любомудрів вважає, що  речовинна тілесність Абсолюту є продуктом ущільнення  його тілесності  субстанціональної. Як би то не було, а  вимальовується  сценарій:  світ творить субстанція  Абсолюту  за своїм «образом і подобою». «Божеська Трійця, – мовить патрист    Августин, – геть на все своє творіння розкрилила ознаки власної троїстості». Це означає, що «образом» і «подобою» під час творення світу є трансформаційна триіпостасність субстанції. На розглянутій уже нами статево-трансформаційній природі речовинної тілесності життя (того, що біологія називає «видом») бачимо: тут «образ» і «подобу» субстанції «пропечатано» у вигляді трансформаційної триполярності.  Іншими словами, мовиться  про  індукцію субстанції на речовину, тобто про   інформаційний зв’язок  ТриЕго  із  Триего, який  у  необ’єктивованому  форматі  уособлення бачиться  єдиним дворівневим    еготриплетом – ТриЕ(е)го – свого роду «онтологічним розумом» необ’єктивованої реальності, в якій Бог (субстанція) олюднений (є Боголюдиною), а «людина» (речовина) обожнена (є Людинобогом), тобто йдеться про єдину троїсту за природою  необ’єктивовану надіндивідну  реальність,  представлену як Одне з двома рівнями тілесності – триіпостасним субстанціональним і триполярним речовинним. Назвімо цю реальність  «Необ’єктивованою Людиною».

Відкриття Необ’єктивованої Людини призведе до зміни  життя  людства, його ментальності. Воно свідчить, що центральна колізія буття і духу – колізія  Необ’єктивованого і Об’єктивованого (Єдиного і Множинного) має вирішуватися на користь Необ’єктивованого, а не Об’єктивованого, під світоглядним патронатом якого, на жаль, перебуває нинішня  цивілізація.

Реальна відсутність розриву статі, неможливість дискретного роз’єднання  онтологічної триполярності свідчить про  єдинотілесність  усезагального буття.  Свого часу  Максим Сповідник писав: «Починаючи з подолання   розділення на чоловіче і жіноче начала, людина  може з’єднати  всю    решту розділення Всесвіту і досягти Бога як причини всього». Про єдинотілесність Всесвіту казали й інші мислителі давнини, але не знали істинної  сутності статі, вираження її в необ’єктивованій цілісності, через що не зуміли необ’єктивовано  збагнути і  цілісність Космосу. Поширюючи стать на увесь Космос, вони користувалися нею в її дискретному тлумаченні (переважно у формі андрогіна). Увесь Космос розглядався як  надіндивідна Першолюдина (Космічна Людина). Назву така Людина  мала різну: «Пань-ґу»,   «ґайомарт», «Фраваші», «Пуруша» тощо. Стверджувалося, що Першолюдина розчленувалася,  з неї  утворилися  всі елементи зовнішнього світу, одначе вона знову набуде цілісності, вийде зі стану дискретно-множинного розпаду, і тоді зовнішній світ розчиниться у ній, орієнтація індивідного его на зовнішній світ зникне,  воно зіллється з космічним Его Першолюдини.

Відкриття Необ’єктивованої Людини означає:  Людина-Космос  не зникла, а відбулась її об’єктивізація –  творення суб’єктом з її тілесності «буття розриву» – «озовнішненого світу», наповненого позірними «дискретними об’єктами»,  включно  з «людиною»-фікцією –  дискретним індивідом.

У наш час єдинотілесність Людини і Космосу підтверджують проривні дослідження  з трансперсональної психології знаменитого американського дослідника     Станіслава Ґрофа. Вони  відкидають   помилкове зведення меж   тілесності    Людини до образу   дискретного індивіда з  його «его у шкіряній  капсулі».  «Індивід, – каже Ґроф, – є ілюзорною реальністю. У стані трансперсонального модусу свідомості  особа переживає стан ототожнення себе з усім фізичним   Усесвітом, настає уподібнення її з тим, що традиційно не належить до людського».

  1.   ТриЕ(е)го і суб’єкт

       Уже мовилося, що    ТриЕго і  Триего перебувають у нерозривній  інформаційній єдності,  є  дворівневим  ТриЕ(е)го – свого роду  «згорнутим» у триплет «онтологічним розумом» Необ’єктивованої Людини. ТриЕго – триіпостасність субстанції.  Троїстість субстанції – предтеча феномену інформації взагалі як такої.  За трансформації субстанції у речовину   ТриЕго набуває свого триполярного речовинного  інобуття у формі Триегооб’єктивізована  полярність якого  є  тим, що називаємо «суб’єктом».

    Поява суб’єкта у житті Необ’єктивованої Людини була закономірною  і надзвичайно важливою подією.       Сутністі суб’єкта    традиційна  філософія  не збагнула.  Вона вела розмови навколо псевдосуб’єкта, яким поставали  «потойбічні» (трансцендентальні), як, наприклад, кантівський, що уособлює  якусь «чисту свідомість», «апріорні форми» і все універсальне, або це були «поцейбічні», як, наприклад, марксистський,  що уособлює   «пізнавальну і діючу людину-дискретного індивіда, протиставлену об’єкту як іншій окремій реальності».

Екзистенціальною базою виникнення суб’єкта є его-полярності континуального Триего Необ’єктивованої Людини. Набуття его-полярностями Триего властивості відображати буття «зовні», тобто у дискретно-множинному режимі,  надає їм статус «суб’єкта». Це означає, що суб’єкт не є виокремленою самостійною реальністю, він лише «гносеологічний орган»  Неб’єктивованої Людини.

Суб’єктна властивість полярностей (їхня екстравертна орієнтація) з’явилась у ході породження ними «себе із себе», себто за онтологічної трансформації (їхнього взаємопереходу та розходження), що і призвело до набуття  ними зловісного усвідомлення  «я – це не ти», відчуття дискретності, зовнішності та  самості в образі «людини»-дискретного індивіда (дискретність названа ГеҐелем «принципом найбільшої зовнішності»). Детальніше про це моя книга «ТриЕго». – К.: Фенікс, 2008. – 420 с..

Особливе відношення  до осуб’єктнення его-полярностей Триего   має притаманне   їм  тілесне  відродження-оновлення, у  процесі чого вони «примусово» зазнають дедалі нової й нової   суб’єктивізації,  а це  створює ошелешувальний ефект, коли одна і та ж полярність Триего у фізичному просторі та часі засвідчується багатьма об’єктами – «людьми»  (життям  «людей»-суб’єктів»). Тож (nota bene!): суб’єкт існує у  багатопроявному відношенні, проте его-полярності існують в однині і виражають нерозривне  троїсте  Одне, а не Множинне.

      Осуб’єктнення его-полярностей Триего призвело до появи традиційної гносеології – суб’єкт-об’єктного пізнання-об’єктотворення, за якого  суб’єкт, задіявши мову,  математичне число, технічні засоби  тощо, із тілесності Необ’єктивованої Людини створив об’єктивізований світ («злу систему речей»), тобто започаткував  становлення історії. Віддамо за це йому   належне. Уся конструкція історії, уся об’єктивізована духовність, увесь створений світ штучних  об’єктів, на якому тримається цивілізація, – усе  це  справа діянь суб’єкта. Завдяки суб’єкту відбувся  перехід  Людини у статус одухотвореної реальності. Йому зобов’язане становлення держави-суб’єктів, історичної (об’єктивізованої) форми суспільства…

      І все ж, поряд із позитивом, суб’єкт приніс  Людині, за  словами  Миколи  Бердяєва, «світову непристойність і рабство». Зробити суб’єкт  носієм лише добра особливо завзято намагаються письменники – «технологи літературних душ». Історія цивілізацій свідчить, що кожний тип культури програмувало Слово, започатковували книги, які ставали криницями мудрості. Але, – чому ж речена, явлена у слові благодать із часом перетворювалася на потворність, ставала лихом, ганебністю, хиріла і відходила у небуття разом із створеним типом культури? Чому Глагол, будучи способом бачення Людиною світу, не ставав світильником назавжди? А це тому, що культура твориться на неправдивій основі. Позитивні художні персонажі книг літераторів уособлюють  не справжню Людину, а огероїзованого суб’єкта – продуцента позірної реальності – «царства   добра і зла»

Доля суб’єкта есхатологічна, але его-полярності не скоро втратять суб’єктні властивості об’єктивовано відображати буття (таке відображення буття ГеҐель  назвав «нещасною свідомістю»). Суб’єкт іще  довго видобуватиме  інформаційну «руду-лушпиння зовнішнього пізнання» для подальшої  її онтологічної переробки. І тільки із завершенням  деоб’єктивізації буття вербальним одкровенням Необ’єктивованої Людини, яке я назвав Тригнозисом, суб’єкт зникне.

  1. Тригнозис

Тригнозис є логікою  цілісного  розкриття  Людиною своєї сутності  через троїсту природу власної тілесності, завдяки чому нею долається уява про себе  як про  «дискретного індивіда»,  знімається  покривало об’єктивації,  вона осутнюється цілісним Космосом,  онтологічні координати якого не знають розділення на «потойбічне» і «поцейбічне»,          «божественне» і  «людське». Як необ’єктивований спосіб себепізнання, Тригнозис  є вербальним  одкровенням  Необ’єктивованої Людини. Він  стверджує просту  істину: загадка буття і пізнання схована  у самій  Людині. Тригнозисне пізнання починається з Людини і у ній завершується, воно є  пізнанням «із Людини і через Людину» в інформаційно-троїстому режимі здійсненності на основі одного-єдиного методологічного принципу – принципу трансформаційної онтологічної троїстості, на основі якого  Людина-Всесвіт і пізнається, і твориться. Це та ситуація, коли гносеологія є онтологічною (збіжність характеру мислення і творення буття). Глобальне значення принципу онтологічної троїстості усвідомлювали лише окремі мислителі, як, наприклад, Бердяєв, котрий писав: «Неможливо осмислити світ і світову історію без  ідеї троїстості Абсолюту»; «Історія світу зачалась  у троїстості й тільки в ній одвічно вирішується».

Чим же відрізняється Тригнозис від тринітаризму? Тринітаризм – це релігійна система християнських  поглядів, що подає  природу Творця недискретно троїстою.  Усі три іпостасі (начала) Бога перебувають у відношенні між собою як незлитні й нероздільні, що, як заявляють богослови, робить   догмат Святої Трійці розумово  незбагненним. Знаменитий богослов і вчений Павло Флоренський зазначав: вихід пізнавальника  через розум до триіпостасної природи Бога вимагає від нього  зречення  самого себе, своєї індивідності, «виходу із себе у надіндивідну сутність, перевтілення у Триіпостасність, а стати нею людині не дано».  Флоренський  не знав, що цього і робити не потрібно, бо Людина  не є «дискретним індивідом», а  уособлює Необ’єктивовану троїсту Всереальність. Тригнозис якраз і є системою   поглядів про  Необ’єктивовану Людину як про онтологічно троїсте  і єдино наявне буття.   Притаманність дворівневій тілесності Людини онтологічної троїстості робить Людину  раціонально   збагненною в її цілісності. На противагу  християнському тринітаризму, Тригнозис заперечує існування  «людини»-дискретного індивіда, такої «людини» онтологічно не існує.

Не можна ототожнювати Тригнозис  і  з тріадизмом. Тріадизм припаркований до сфери об’єктивізованого («озовнішненого») буття. Тріада семантична, формальнологічна, за своєю природою виражає  дискретну арифметичну троїстість.

  1. Кінець релігії

Відкриття Необ’єктивованої Людини означає завершення дозрівання релігійного процесу.  До цього він ще не був зрілим (ГеҐель помилково вважав християнство зрілою релігією). Дозрівання християнства  довершив Тригнозис.  Відбулося «Друге пришестя Христа», Його нове «людиновтілення», але вже як  прийняття  образу  Людини Необ’єктивованої,  і сталося воно  не на Оливній горі в Єрусалимі  чи у Дамаску, а  в Україні. Бог змінив Свій статус, став Необ’єктивованою Людиною, а та «людина», що перебувала у «гріхопадінні» (в об’єктивованому статусі, тобто «людина»-дискретний індивід)  умерла. Амінь!!! Її смерть спричинило  усунення об’єктивації, зціліснення  шляхом подолання «лукавого розтину» статі.

Завершення дозрівання релігії означає її кінець. Головна світоглядна підвалина, на якій  вона трималася,  а саме – об’єктивізована стать – струхлявіла, і все пов’язане з нею обнулюється, летить шкереберть (Василь Розанов справедливо назвав християнство «релігією  таїнства статі»).  Геніально  сутність завершення релігії  розумів Микола Бердяєв: «Кінець є торжество розуму, сполучення божественного і  людського, есхатологічне    завершення екзистенціальної діалектики божественного і людського».

Тригнозисом розпочинається ера необ’єктивованого   пізнання  «у Людині й через Людину». Таке пізнання є проявом  вербального одкровення Необ’єктивованої  Людини (детально про це мої книги: «Необ’єктивована Людина». – К.: Фенікс, 2013. – 264 с.;   «Зміна статусу Бога і смерть об’єктивованої «людини». – К.: Фенікс, 2019. – 104 с.).

Місія тринітаризації розуму Людини, що  була покладена Христом на церкву, нею не виконана, і зрозуміло чому. Церкву не цікавив пошук логіки  виходу Людини з «гріхопадіння» – рабства об’єктивації. Вона мала справу з об’єктивованою «людиною» і закликала  її безмежно любити Бога, смиренно чекати від Нього спасіння, наближати молитвами  другий прихід Христа, «явлення Його  у кінці світу».  Понад те: – церква  виступала  проти  знань,  забороняла філософію, риторику, астрономію, спалювала книги, умертвляла  на вогнищах інквізиції розумово видатних особистостей, калічила їх у тюрмах…

Микола Бердяєв мав рацію, зазначивши: «Історичне  християнство не сформувало цивілізації троїстого архетипу, усі  його спроби    зі  створення нового життя    завершувались об’єктивацією, пристосуванням до буденності, у нових формах   поставало старе: нерівність,  владолюбство, розкіш, розколи і т. п.».

 Відкриття Необ’єктивованої Людини  є початком кінця релігії,   свій  шлях  вона пройшла, її час минув.

Практичне впровадження Тригнозисного  світогляду в життя людства вимагає перетворення  релігійних  споруд на Тригнозарії – заклади освітньої пропаганди необ’єктивованого світогляду. Священники  зобов’язані  пройти «церемонію» тригнозизації розуму, перевчитися, стати  проповідниками Тригнозисного світогляду. Так буде справедливо і чесно.

  1. Доля філософії

Філософія  пройшла важкий шлях свого становлення. Нею багато зроблено  у площині духовного прозріння людства, розв’язано  чимало актуальних проблем.  Але вийшло так, що вона як загальнотеоретична рефлексія на початковому  шляху свого  становлення потрапила  у залежність від гносеологічного «наркотику» – об’єктивації, суб’єкт-об’єктного модусу  світосприймання, через це   не надала відповіді на  центральне  питання пізнання: «Що є людина?».  Це питання нею провалене,  понад те: – філософія   піднесла людству фальшивий образ  «людини»  як однієї із дискретних речей світу, і  сталося це  через  незнання сутності статі.

Стародавні любомудри хоч і наділяли  Всесвіт статтю, але у фальшивому, об’єктиваційному її розумінні,  тобто пов’язаним  із так званою «роздільностатевістю». Навколо такої «статі» й зародилися провідні типи світоглядів (включно з міфологією, релігією, філософією).

Якраз чуттєва видимість об’єктності (розриву статі) і завадила по-справжньому збагнути всеєдиність, єдинотілесність Світобудови, зняти протиставлення індивідуального і всезагального, «живого» і «неживого», зрозуміти Людину як індивідуалізований Космос.

Незнання сутності статі призвело до того, що  філософи  теоретичну споруду своєї «мудрості»  звели на об’єктивізованому фундаменті,  перед входом до якої височить   монумент   «людини»-дискретного індивіда. А «яка  людина, така й її філософія» (Фіхте).  Філософія не пізнала істинної сутності Людини. Запитується: яка ж тоді ціна всьому  філософському осмисленню людських  проблем, якщо   сутність самої Людини  не пізнана?

Філософи помилково сприйняли об’єктивізовану дійсність  за «об’єктивну», незалежну від суб’єкта. Вони не усвідомили, що  до появи  філософської  рефлексії  суб’єкт уже встиг здійснити всезагальну об’єктивізацію буття.   На цей нюанс серйозно звернув увагу лише  Бердяєв. Так зване «об’єктивне» буття, – казав  він, ­– не є  істинним – воно  мертве,  уже об’єктивізоване суб’єктом,  є буттям  розпаду,   а отже,  «треба остаточно  відмовитися від застосування до нього прикметника “об’єктивне”». Це дійсно так. Суб’єктна властивість его-полярностей Триего дискретно-множинно відображати буття   зародилась у глибинах процесу творення триіпостасною субстанцією триполярної речовини (Бердяєв назвав би це «онтологічною об’єктивацією»). Найпотужніше придбання полярностями суб’єктної властивості, як уже я казав, відбувається у процесі їхньої трансформації, розходження та періодичного оновлення ними своєї  тілесності. На жаль, філософи не поставили на розв’язання   в онтологічній площині питання про тілесну єдність  індивіда з усією Світобудовою, не  відкрили  Необ’єктивованої  Людини.

Словом, як загальний цілісний погляд на необ’єктивований  світ і принциповий антропоцентризм філософія  не відбулася. Ось чому відкриття  Необ’єктивованої Людини означає  скасування   традиційної форми філософії. Ця форма філософії є виразником  «мудрості» про  мертвий  (об’єктивізований) світ, вона не пізнала сутності Людини, не подолала розриву між  суб’єктом і об’єктом, тож і не має права тримати  під своєю фальшивою світоглядною опікою життя людства. Пізнання об’єктивізованої реальності має здійснювати наука, а не філософія.

Народження нової філософії як учення про необ’єктивоване буття, вчення про цілісну Людину-Космос започатковує Тригнозис. Істинна філософія, зазначав Бердяєв, «повинна бути філософською антропологією,  вченням про людину, про цілісну людину і вченням  цілісної людини», яка перебуває  поза об’єктивацією, а   центральну проблему такої філософії повинна складати стать. На жаль, Бердяєв, хоч і вважав стать  основою буття світової дійсності, але  помилково розумів її сутність, розглядав стать як «падучість, розкол у цілісному андрогінному образі людини».  Він не доусвідомив, що андрогін не є “цілісною” реальністю. Виокремлення цієї полярності   із триполярного Одного перетворює її на об’єктивовану (дискретну), тобто на  псевдореальність.

Незаперечно, що стать повинна бути  центральною проблемою філософської антропології, але стать необєктивована. Саме об’єктивізована стать («роздільностатевість») загнала традиційну  «матеріалістичну» філософію у дихотомічне мислення,  горезвісний «бінаризм» («двоїстість»). На «розриві» статі первинно базувалася вигадка  про  притаманність  усьому   сущому двох начал – «чоловічого» начала і начала «жіночого». Про це, зокрема, свідчить стародавній  символ східної філософії – символ Інь-Ян як виразник жіночого та чоловічого  начал життя.  Якраз двоїстість  і  призвела до становлення уявлення про так звані «діалектичну суперечність  і «діалектичний розвиток».  Якщо у ранньому    китайському     світогляді  єдність  двох начал  має  мирний характер, і вони перебувають у цілісному «одному» –  двоєдиності та постійно переходять одне в одне, то вже в   європейському світогляді  ці два начала перебувають у різних дискретних речах, їхня єдність переходить у суперечливе взаємовідношення, зумовлюючи цим (смішно сказати!) «розвиток» мертвого (об’єктивізованого)  світу.  До цієї вигаданої  «діалектики» близькі ідеї Геракліта, але свою завершену  (об’єктивовану)  «досконалість» вона  набула  у  марксизмі.

  1.  Недомисли науки

Пошук незаперечних «начал», «критеріїв істинності», «апріорного  компоненту інформації» склав одну із  вузлових проблем філософії, яку вона, перебуваючи у лещатах об’єктиваціоністичної гносеологіі, не розв’язала. Об’єктивізування не веде до Істини, воно є «хибним шляхом свідомості». Істинним знанням є знання необ’єктивоване, інформаційно-троїсте за змістом. Інстанцією необ’єктивованого обҐрунтування знання є іпостасно-полярна троїстість тілесності Людини. Тож  у найближчому часі очікуймо  від цієї інстанції  на велике   переінакшення  наукового розуму, усунення  недомислів науки.

Біологія – суцільний біооб’єктивізм. Як і її  прамати (філософія), біологія затьмарена примарою існування «озовнішненої буттєвості». Суб’єкт-об’єктним шляхом пізнання біологи  і надалі «розв’язують»   важливу в світоглядному відношенні  проблему походження видів –  їхнє кількісне  додавання у системі світу, – при цьому не усвідомлюють,  що розділення   єдиного  буття на «живе» та «неживе»   суперечить його онтології. Звідси і ворожіння природодослідників: – чи перервний процес видоутворення чи неперервний?

У час  французів Жоржа Бюффона,  Жана Ламарка і Жоржа Кюв’є, англійця  Чарльза  Дарвіна та шведа  Карла Ліннея поняття «життя» і «дискретний індивід» вважалися            синонімами.  Як носій життя  визнавався   дискретний індивід, із якого натуралісти  виводили походження видів    в об’єктиваційній   обгортці:  «Кожний вид походить або від гермафродитної особини, або від  роздільностатевої пари – самця і самиці»  (Карл Лінней); «Індивід або особина, якщо вона  не стерильна, є основою як життя взагалі, так і  еволюційного процесу, а вид походить від  індивіда шляхом збільшення кількості особин від покоління до покоління» (Володимир Комаров). Визнавався носієм життя і вид.  Ч. Дарвін під видом  розумів «групу схожих між собою  дискретних індивідів», щоправда, певною мірою, вагався    визнати його  реальність. Він писав: «Термін «вид» я вважаю цілком довільним, придуманим заради зручності для позначення групи осіб, близько між собою подібних». А  Ламарк і  Бюффон прямо заперечували реальність існування видів.  Одиницею життя вони визнавали  дискретного індивіда, не розуміючи, що  самка, самець і гермафродит тілесно уособлюють  триполярне Одне (детально про це я мовлю у  своїх книгах: «Антиномия индивида и триединства». –  К.: Агропром, 1986. – 812 с.; «Предисловие к постистории». – К.: Фенікс, 2015. – 396 с.; «Откровение Человека  без «лукавого  сечения»  пола». – Кам’янець-Подільський:      «Рута». – 2018. – 376 с.).

Дискретних    індивідів, як і дискретних видів, не існує. Натуралісти не зуміли  переглянути  традиційні атрибути  життя,  розвернутися в інший світоглядний простір,  визнати  життя станом матерії всекосмічного масштабу. Об’єктивізований розум природодослідників не помітив  перебуваючого у  неперервному  становленні та розгалуженні триполярного Одного як речовинної тілесності Необ’єктивованої Людини. Об’єктивізуючи це  Одне, суб’єкт із нього творить  «дискретні види» шляхом групування сегментів тілесності Одного  за  схожістю в ознаках. Тут маємо ситуацію, коли реально наявні  сегменти тілесності  Одного,  набувають   дискретного  статусу і стають позірними «видами».  Такі  «види»   умовні, штучні й з’ясовувати – постійні вони чи мінливі, породжують інші види чи ні – даремна справа.  Їх реально нема. На жаль, головними таксономічними категоріями, основними структурними одиницями біологічної систематики  є «дискретний вид» і  «дискретний індивід».   Із цього приводу   нагадаю,  що онтологічна реальність дискретності індивіда заперечувалася ще  за давнини.   Один із головних  напрямів буддизму  (махаяна)  стверджував: усі індивіди перебувають в єдиній трансцендентальній протореальності, яка сконцентрувала у  собі всіх індивідів, пронизує все суще, через що одиничне треба сприймати як потенційне Єдине.

Речовинне триполярне Одне є продуктом розвитку субстанціонального рівня тілесності Людини.  Воно  не розвивається, а лише еволюціонує (розвиток і еволюція  не тотожні за сутністю), тобто перебуває у процесі невпинного  становлення, розгалужуючись внаслідок індукованої іпостасями субстанції  трансформації його полярностей, традиційно поіменованих суб’єктом «самицею»,  «самцем і   «гермафродитом», які й опараметризовують межі   морфофізіологічної відмінності між сегментами тілесності  Одного в якості  неперервних видів. У цьому (позаоб’єктиваційному) разі процес видоутворення є реальним, він набуває природного сценарію, загальним  «предком» видів, їхньою спільною тілесністю постає  триполярне  Одне. Види позаоб’єктиваційного  походження реальні, неперервні, не породжують інших видів,  їхня мінливість (еволюція) не пряма, а опосередкована мінливістю  триполярного Одного, яке не розвивається, а лише  еволюціонує в унісон розвитку субстанції, себто набуває певних морфологічних, фізіологічних та інших   властивостей за космічним сценарієм  доцільності та доцільних діянь суб’єкта.

Знаменитий Ч. Дарвін помилився своєю теорією. Правду сказав Микола Страхов у  праці «Світ як ціле»: «Якщо теорію Дарвіна узгодити  із цілісним поглядом на світ, вона виглядатиме жалюгідною». І все ж будьмо справедливі: за панування  у біології часів Дарвіна диктатури дихотомій і об’єктиваціоністичного мислення,  пізнання  триполярного  Одного  для натуралістів було  недосяжним. Присоромімо  й  себе за  канібалізм    (уживанням у харчуванні м’яса). Усе  розмаїття  видів є тілесністю   Необєктивованої Людини.

      Фізика теж  перебуває у полоні  об’єктивації. Фізики  донині шукають «кінцеву абсолютну елементарну частку матерії».

Уже сама по собі поява  суб’єкта як об’єктивізованої полярності (позірної «людини»-дискретного індивіда») є початком  становлення атомістики. «Дискретний індивід» – це «перший атом» як уособлення позірної реальності (ГеҐель назвав  атомізм  «уявним», «нікчемним», винайденим  чуттєвістю). На основі позірних (яких онтологічно не існує) дискретних одиниць буття суб’єкт намалював механічну картину світу як світу Множинного. Фізики не усвідомлюють, що  вся   матерія перебуває у триплетній   єдності. Вона – ця єдність – очевидна навіть в її об’єктивізованому оприявленні: зарядова троїстість елементарних   фізичних часток;  сполучення трійками в русі кварків; триплетність бозонів як переносників явищ   слабких   взаємодій; триплетність біологічного коду;  потрійність спіралі ДНК (в онтологічній площині розгляду її будови)… У необ’єктивованому     проявленні  триплетна єдність  – це і є триіпостасність і триполярність  матеріального Всього,  явленого  Необ’єктивованою Людиною, в онтології    якої  й перебуває та «перша» й «остання»  «елементарна частка»  матерії-речовини, яку шукають фізики, і яку представляє   необ’єктивований індивід у статусі  полярності статі. Істина єдинотроїста. Справедливі слова  богослова і вченого Павла Флоренського:  «Троїстість є найбільш загальна характеристика буття, кожний його прошарок, кожний його рід  має ще свою особливу троїстість».

        Математика через свою  дискретну природу ніяк не позбудеться «ходіння по муках». Усі три кризи основ математики викликані прірвою між скінченним і нескінченним, неперервним і дискретним, Єдиним і Многим. Беручи до уваги, що поняття «множинне» тісно пов’язане з поняттям «нескінченність», ҐеорҐ Кантор, закладаючи теорію  множин, вважав, що дискретне  нескінченне набуває завершення у триіпостасному Бозі (Святій Трійці). Тут він і спотикнувся на традиційній колізії неперервного Єдиного і дискретного Многого, не усвідомивши різниці між необ’єктивованим і об’єктивованим, яка  складає одну із головних проблем  у богослів’ї під час розгляду  статусу трьох іпостасей Святої Трійці, їхньої незлитності та нероздільності. Свята Трійця не є Множинне, вона Єдине – Троїста Одиниця.       Тож у Святій Трійці не може бути завершення математичної нескінченності з її збіжними рядами. У протилежному  разі, це веде до заперечення   існування Бога як Єдиного.  А раз так, то багато дослідників  думають, що у фундаменті математики нема істинних передумов. Це не так. Уже за давнини було вчення про недискретне матеріальне  число, яке вважалося  началом світу і передумовою виникнення математики. Тепер, із відкриттям Необ’єктивованої Людини, прояснилося: онтологічним родоначальником «математичного атома»  – дискретної  математичної одиниці (і, узагалі, математики як такої) є «математизована» (троїста)  тілесність  Людини, коли вона зазнала об’єктивізації суб’єктом.  Можна сказати й так: виникнення суб’єкта і математичної  одиниці – процес єдиний і пов’язаний із «розривом» Троїстої Одиниці, яка усимволює онтологічно триполярну  природу речовинної тілесності Необ’єктивованої Людини. Образно кажучи, математична одиниця – це «відірвана» полярність  від триполярної тілесності Людини. Людина постала матеріальною    передумовою виникнення «позитивного», «від’ємного» і «нейтрального» («нульового») натурального ряду чисел. Цим  і пояснюються ефективність математичного атомізму як інструменту практичного творення штучних речей, збіг і точність зв’язку між експериментальними дійствами і математичними  структурами, їхня дивовижна підігнаність  до  об’єктивізованого світу.

Мовознавство не повинно обмежувати походження граматичних категорій лише факторами екстралінгвістичними. Для суб’єкта (носія ментальності  «я – це не ти»)  мова є формальним засобом об’єктивації буття, і, безсумнівно, з його походженням пов’язане і походження  певних   граматичних  категорій. Це, зокрема, стосується: походження  граматичного     числа  – дискретної     однини і множини, дискретної троїстої та двоїстої множини,  а також недискретної троїстої та двоїстої  множини у системі займенників; граматичного роду; займенника. Названі категорії своїм походженням завдячують «розриву» онтологічної триполярності речовинної тілесності Необ’єктивованої Людини.

Психологія. Проблема об’єктивованого і необ’єктивованого для психології має надзвичайну вагу. Саме з нею пов’язана  таїна феномену під назвою «шизофренія». Шизофренія не  є хворобою, як вважає психіатрія.  У певному обсязі вона закономірно виражає гносеологічну «смерть»  об’єктивованого «розуму».

       Не володіючи знаннями про Необ’єктивовану Людину, збагнути феномен шизофренії неможливо. Сучасна психіатрія, розділяючи    психічні  явища  на «нормальні» та «патологічні», адресує «нормальність» об’єктивованій «людині»-фікції, а  шизофренію з її  ефектами  дереалізації  та деперсоналізації вважає «патологією». Дереалізація пов’язана з відчуттям особою  відсутності  межі між нею та оточенням,  а за деперсоналізації особа відчуває втрату своєї індивідуальності, її  «я» зникає, характер  світогляду стає  іншим…

Основу явищ  дереалізації та деперсоналізації складає   деоб’єктивація.   В особи з’являється почуття зникнення межі між зовнішнім і внутрішнім, власне «дискретне» тіло шизофреніка не сприймається ним як зосередження своєї індивідуальності. Якщо  об’єктивоване (осуб’єктнене) его сприймає   себе і дискретність оточення як норму, то шизофренічне (необ’єктивоване) его не відчуває межі між «я» і оточенням, воно переживає почуття  «розчинення у Всесвіті».  Тілом для нього  стає «грандіозне тіло», рівне всьому Космосу (тобто всій речовинній тілесності Необ’єктивованої Людини). Такий статус тіла породжує у шизофреніка «комплекс всемогутнього Господа Бога», і у цьому відношенні   він перестає бути об’єктивованим, «видужує» від психічної хвороби – «об’єктиваційної дискретноманії». Для шизофреніка дискретність   переживається  страхом  «кінця світу».

      Коротко про інший осьовий «симптом» шизофренії, означений у психіатрії «розпадом суб’єкта»Сучасна об’єктивізована психіатрія цей «симптом» тлумачить  як  розпад суб’єкта шизофреніка на багато автономних особистостей, невідомих істот чи то їхніх голосів. Це помилкове тлумачення. У шизофреніка суб’єкта «останнього покоління»  (осуб’єктнення його   его за життя), узагалі, може не бути. Під так званим «розщепленням суб’єкта» проявляється не розпад його на багато інших, а явище функціонального підключення до психіки шизофреніка минулих і сучасних осуб’єктнених  станів його ж его,  уособлених  людьми-суб’єктами минулих часів і сучасності («колективне безсвідоме», – сказав би Карл Ґустав ЮнҐ). Усі люди – одна Необ’єктивована Людина з її егоархетипом ТриЕ[е]го. Під час шизофренічного процесу «колективне безсвідоме»,   підпорядковує шизофреніка  собі, дає йому  указівки… І це не «галюцинації» у клінічному смислі, як вважає традиційна психіатрія, а справжні події, що засвідчують глибинний їхній зв’язок із розгадкою природи Людини як Необ’єктивованої Реальності. У кожному з нас перебуває вся егосистема ТриЕ(е)го, і кожний із нас живе  в усіх людях. Виразно це засвідчується при феномені,  названому  традиційною психіатрією «множинним особистісним  розладом» (МОР), –  коли особа протягом свого  життя кілька разів проявляється в якості різних  суб’єктів, навіть розмовляє різними іноземними мовами, яких ніколи не вивчала.  Явною стає наша єдиноегональність і тоді, коли ми  уявою  бачимо своїх рідних, друзів, інших людей… Розмовляючи з дітьми,  батьками, дружиною, друзями,  ми розмовляємо з собою,  за цим стоїть власний внутрішній монолог. У грандіозному ТриЕ(е)го  зібрані всі стани  «его» людства всіх часів.   ТриЕ(е)го  кодує  і зберігає інформацію про Людину-Космос. За трансперсональних переживань  суб’єктні  стани его оживають, розмовляють  різними мовами… Видатний психолог сучасності Станіслав Ґроф у книзі «Психологія майбутнього», посилаючись на практичні досліди, констатує: «У кожному з нас міститься інформація про весь світ, про все життя, людина потенційно здатна контактувати із кожною частиною багатоманітного буття  і уособлює собою у певному розумінні цілісну космічну структуру». 

     Вивчення егоархетипу ТриЕ(е)го має здійснювати   егологія. Наближається ера великого переінакшення егофонду Людини еготехнологіями (включно з егоінженерією та еготрансформацією), коли не буде  фантастикою прискорене повернення славетних  «потойбічних» душ   у  повторне земне життя, і коли реальним стане  очищення егофонду Необ’єктивованої Людини від злочинної суб’єктності неронів, тамерланів, грозних, гітлерів…

Словом, без розуміння необ’єктивованої сутності Людини  істинне знання про Світобудову не можливе. Знову доводиться цитувати Миколу Бердяєва:  «У людині схована загадка пізнання і загадка буття»; «Теорія пізнання повинна бути вченням про цілісну людину, яка не знає відпадіння від Божественної Трійці та з якої не випадає Космос,  не стає «зовнішнім світом»; «Позалюдське  ідеальне буття вигадане, безглузде, сенс розкривається із людини, із її активності й означає відкриття людиноподібності буття». Це дійсно так. Але  наука  отримує знання про світ «зовні»,  через суб’єкт, а не через одкровення (Тригнозис)  Необ’єктивованої   Людини.  Нею  пізнається об’єктивований світ, створений суб’єктом, тобто зовсім інший Всесвіт, ніж той, що існує   реально. Увесь багаж знань науки – це клубок об’єктивізованої інформації, отриманий на основі  «розриву» онтологічної цілісності  буття, його триєдиності як фундаментальної властивості матерії взагалі. Не онтологізовані знання   не є істинними.

«В основі всього  погляду на світ, – зазначав   Людвіг ВітҐенштейн, – лежить ілюзія».  Цю ілюзію, – вважаю я,–  створює об’єктивація,  «розрив» статі. Саме «розрив» статі призвів до виникнення «першоатома» в особі «роздільностатевого» індивіда, на основі якого  біологія винайшла «види», згрупувавши   схожих за ознаками і репродуктивно близьких  індивідів у групи, а цих  у вищі одиниці «біосистеми», що, у кінцевому рахунку, склало вчення про «біосферу». За цим сценарієм пішла й  хімія, почавши вивчати  властивості  та перетворення «молекул», складених із «фізичних  дискретних атомів».  Не відстала і фізика  у творенні, і вивченні об’єктивованого світу. У пошуках «елементарних  дискретних  часток матерії» вона говорить вже про «бозони ХіҐҐса»,  «суперструни», «вімпи темної матерії» тощо, не розуміючи того, що сама їх творить, класифікує,  вивчає.  Сталося так, що на початковій стадії свого становлення наукове пізнання пішло  об’єктиваційним шляхом, сперлося на принципи дискретності та множинності  буття. Фактично  всі   наукові  дисципліни є однією дисципліною, якій можна дати спільну назву  «об’єктологія», а тому   смію сказати, що такі науки, як космогонія, космологія, біологія, медицина, математика, хімія, фізика, соціологія, психологія  опинилися   перед фактом відсутності у них істинного  предмета  дослідження. Усі вони затягнуті драговиною  атомізму та об’єктивації у вивченні позірного світу.

       Наукою нагромаджено гори понятійного лушпиння, довільного фактажу і суб’єктивних  теоретичних схем, фальшивих світоглядних настанов,  усякого  іншого духовного мотлоху,  якими напхані шкільні підручники,   на базі яких  у молодого покоління формується  об’єктиваціоністичний світогляд, поселяється у   душах патологізована мораль егоїзму та індивідоцентризму. Абсурдна  ситуація в освітній справі й у тому, що оцінки виставляються учневі, а не вчителю, адже, на те він і вчитель, щоб зуміти навчити, донести знання учневі.  Найперше школярів треба знайомити із  гносеологією, з  принципами цілісного пізнання світу, формувати їхнє світобачення на основі онтології  єдинотілесності Всебуття, а не  одурманювати  юні голови об’єктиваційним світоглядом,  сконструйованим суб’єктом на основі  дискретних «індивідів», «молекул», «атомів», «елементарних часток»… тощо (які онтологічно не існують), не огортати  їхній розум протиставленням об’єктивованої суб’єктом «людини»-фікції  (дискретного індивіда) та Природи.

     Звичайно, відкидати традиційну суб’єкт-об’єктну форму світосприймання – таку незамінну для емпіричного існування Людини(!),  неприпустимо. Вона є закономірною і важливою сходинкою гносеологічної рефлексії Людини.  Багаж об’єктивованих наукових знань потрібно онтологічно переосмислювати, розуміти, що  шлях до Істини лежить через  необ’єктивоване (Тригнозисне) світосприйняття. Тригнозис, долаючи об’єктивацію,   пізнає  буття цілісно, переводить сутність Людини в інший світоглядний простір, обезсмислює  традиційні «істини», продуковані проводирем об’єктивації – суб’єктом, змінює символи позначення, якими філософія та наука намагалися (і намагаються)  увічнити  фальшиве подання Людини в образі об’єктивізованого  індивіда –  продукту «розриву» статі. Подолання «розриву» статі закладає  фундамент для становлення майбутньої  недиференційованої науки, єдиним предметом якої стане  Необ’єктивована Людина.  Про таку науку, хоч і невиразно, але пристойно  висловився  знаменитий теоретик  соціальної об’єктивізації  Людини Карл Маркс: «Згодом природознавство включить  у себе науку про людину  такою ж мірою, якою  наука про людину включить у себе природознавство: це буде одна наука».

  1. Походження зла

     Чому наявне зло? Марксизм приписує злу іманентний характер і пов’язує його існування з наявністю у речах (об’єктивованих шматках реальності) суперечностей, «боротьби протилежностей».  Звичайно, це абсурдна онтологія зла. Зло – наслідок об’єктиваційної діяльності суб’єкта. Мудрими є слова  Василія Великого:  «У людей не було б ні чвар, ні війн,  якби гріх не   розітнув  їхньої природи на дискретне чоловіче і жіноче».  На жаль,  цього не розуміли   духовні провідники людства.  Їхні  настанови  були без знання  сутності  Людини.  На людство – час од часу – надівалася  навиворіт (об’єктивованою стороною)  брудна світоглядна сорочка і примірялася вона суб’єктом до  «людини»-фікції – дискретного індивіда. Пропонувалися різні шляхи до щастя: «Шлях Будди», «Путь Дзен», «Путь Шиви»,   «Путь Дао», «Шлях комунізму»,… – але всі вони заганяли Людину в духовну резервацію, ім’я якої «Об’єктивація», вона і ставала джерелом усілякої ворожнечі між людьми: – етнічних, міжнаціональних, Ґендерних, міжконфесійних, економічних, політичних та  інших конфліктів. Кров обагрила всі цивілізаційні здобутки  історичної форми суспільства як форми об’єктивізованої, уособленої фізичною  сукупністю  дискретних індивідів-суб’єктів. За такої форми суспільства    кривавий хід історії не зупинять ні воля політиків, ні заклики очільників конфесій, ні пацифістські рухи. Ось уже понад сто років Норвезький Нобелівський Комітет присуджує премію Миру, а за цей час відбулося безліч локальних війн, дві світові війни, назріває третя…  Правдиві  слова сподвижників церкви: «Увесь світ у злі лежить».  Норвезький  Нобелівський Комітет має знати: зло спричиняє  об’єктивація, оскільки   робить із Людини   одну із речей світу.  За такої ситуації ворожнеча не долається. Потрібний перехід від наявних держав-суб’єктів  до  держави Необ’єктивованої Людини. Тільки це покладе кінець  війнам між народами. Іншими словами, розв’язання болісної  проблеми миру  лежить у площині звільнення Людини від   рабства об’єктивації, а це означає, що ідеологія суспільного життя  повинна базуватися на  єдинотілесностї людства («я – це ти»).

  1. Кінець історії

На жаль, продукування політиками безглуздих соціальних ідеологем, адресованих об’єктивованій «людині», не зупиняється.  «Людина»-фікція – суб’єкт-об’єкт  (дискретний індивід)  залишається  і понині   константою у світовій системі знань.  Людство, перебуваючи в омані  об’єктивації,  обплутало себе економічними союзами, військовими блоками, стратегічними партнерствами тощо, розділилося національно, релігійно, політично, – словом, підійшло до реальної межі самознищення. Воно перебуває закріпаченим антропологічними уявленнями минулих століть, що орієнтуються на об’єктиваціоністичний (атомістичний) «матеріалізм». Мовою  психології це означає: стосунки між людьми, їхній побут,  духовність  (моральність, свідомість, мислення)  базуються не на єдиносутності Триего, а на  абсолютизації окремосутності  «я» («я – це не ти» ). Ця окремість  і є тим  потенціалом зла, який, за певних соціальних умов, породжує кроваву ворожнечу між людьми. Словом, наявна культура не відповідає онтологічній настанові Христа: – «Люби ближнього  як   себе самого» (у розумінні сутності «ближнього» як своєї) Це і призвело  до того, що мораль перебуває у стані всеохоплювального  зіпсуття.  Ненависть, ворожнеча, війни – постійні супутники суспільної  історії. Знівечення людських відносин сягнуло тривожної межі. Відчувається   кінець  історії.  У Другому посланні до Тимофія святий апостол Павло так охарактеризував  людей у кінці історії: «Знай же це, що в останні дні настануть тяжкі часи. Люди будуть самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажливі, непокірні батькам, невдячні, безбожні, нелюблячі, непримиримі, наклепники, нестримані, жорстокі, ненависники добра, зрадливі, зухвалі, бундючні, більше любострасні, ніж боголюбні…» (2 Тим. 3:1-4).   Такими ми  є сьогодні.

Світовому істеблішменту, до якого  адресується  це Відкрите Звернення, треба усвідомити   «страшну» правду: історія  завершується, оскільки обертається  навколо фікції – «людини»-об’єкта – дискретного індивіда. Усунення  об’єктивації («розриву») статі   веде до нової антропології, до постісторії. Бердяєв добре усвідомлював: «Світ має завершитися, історія має завершитися…»; «Кінець світу й історії є, насамперед, подолання об’єктивації».  На  зміну історії  крокує постіндивідна  епоха, епоха індивідуалізації Всеєдності, епоха воскресіння Людини  після довгого її об’єктиваційного омертвіння.

  1. Практична рамка миру: держава цілісної Людини

Ключ розв’язання проблеми миру наявний в                                                                                              архетипі онтологічної троїстості  самої Людини.  Сучасна держава не є державою цілісної (необ’єктивованої) Людини. Вона є державою суб’єктів, осуб’єктивізованих его-полярностей. Забезпечити мирне життя держав  суб’єктів неможливо.  Час од часу суб’єктне «я – це не ти» призводить людство до  війни, розвалює   світовий лад.

       Екзистенціальною  рамкою миру є формула       «я – це ти», яка уособлює онтологічну цілісність тілесності  Необ’єктивованої  Людини. Потрібна держава Людини цілісної,  без «лукавого розтину» статі, – «Бо Він – наш мир, Котрий створив  із  двох  одне  і зруйнував   перегородку,  яка   стояла посередині ворожнечі, скасувавши ворожнечу тілом Своїм, а закон заповідей вченням, щоб створити у Собі Самому з двох одну нову людину, творячи мир, і  в одному тілі примирити  обох їх із Богом через хрест, на якому Він вбив їхню  ворожнечу»  (Еф. 2:14-16). Подолання «розриву статі» принесе мир у життя   людства. Тож Норвезький Нобелівський Комітет без обтяжування всілякими суб’єктними формальностями представлення  номінантів зобов’язаний   присудити Україні премію Миру за відкриття Необ’єктивованої Людини.

       Академік Української академії оригінальних ідей, доктор філософських наук Олена Борзова у своїй книзі «Тріадологія» рішуче  вказує на необхідність нової парадигми мислення на сучасному рівні людства, коли воно виросло і оформилося в цілісне планетарне утворення, в єдиний світовий лад: «Людство, досягнувши рівня всезагальності у глибинних суттєвих процесах розвитку  й у своїх зовнішніх проявах, стало підкорятись універсальним законам і на цьому етапі всезагальності потребує нового методу мислення, відповідного до  цієї  сутності  всезагальності, який забезпечив би  повернення здатності людини розуміти єдність і «Єдине» всередині об’єднаного багатоманіття, розгляду людства з самого початку його  появи як глибинного утворення. Тільки змінивши масштаб проблеми, розглядаючи людство як єдине утворення, можна побачити дію у ньому універсального закону, інформаційного принципу, на роль якого претендує сакральне число три, яке створює тримірний  спосіб буття і тримірний    образ його мислення».

Немає сумніву, що троїста природа Необ’єктивованої Людини стане визначальником  нової  норми  поведінки людей у ставленні одне до одного та до  суспільства.  Створення  держави цілісної Людини – запорука  морального вдосконалення людських стосунків  на  універсальній формулі єдності  – «я – це ти». Практична заміна історичної (об’єктивованої) форми  суспільства  з її ментальністю   «я – це не ти»   на форму суспільства необ’єктивованого з  ментальністю «я – це ти» означає реалізацію  настанови Христа: «Щоб усі були одно». Цивілізація очиститься від історичної форми суспільства разом з її «роздільностатевістю», зникне паспортна «людина»-фікція  у статусі дискретної  одиниці (громадянина)  соціального  буття тієї чи іншої національної держави-суб’єкта.  Вирішальну роль  статі у становленні справедливого життя соціуму чітко усвідомлював Микола Бердяєв. На зміну  родовому розумінню  статі, зведеному до  сексуальних актів, він підкреслював   універсальне значення  подолання «розриву» статі: «Стать – космічна  сила, і тільки  у космічному  аспекті її  можна зрозуміти… Людина  зміцнена з   Космосом,  у першу чергу, через стать. У статі джерело істинної єдності людини з Космосом…».  Зовнішня об’єктність і предметність, – наголошував він, – «пов’язані зі статевою розірваністю, тож усунення розриву статі зумовить перехід свідомості у надсвідомість, за якої світ   розкриється  по той бік розпаду на суб’єкт і об’єкт». Аналізуючи різні  типи соціальної об’єктивації людства (аморальний капіталізм,  тоталітарний комунізм тощо),    Бердяєв робить висновок: «Тільки та соціальна теорія виведе людину із трагічної дороги, яка  базуватиметься  на  розкритті таїни статі, подолає статеве   роз’єднання світу, бо саме зі статтю і любов’ю пов’язана таїна розриву в світі, таїна індивідуальності та безсмертя».  Джерело страждання, –указував цей  мислитель, – «треба бачити у невідповідності природи   людини і  об’єктного   світового середовища, в яке ми кинуті, у невпинному   зіткненні «я» з чужим і байдужим до нього  «не-я», з опірністю     мертвущої об’єктності, тобто в об’єктивації людського існування».   Зцілення «лукавого розтину» статі призведе до відновлення цілісності «людини», до появи «нового космосу», епохи необ’єктивованого духу як цілісного пізнання.  Звертав  увагу на це  і Василій Великий:   «Усунення лукавого розтину статі – шлях повернення до того пізнання,   яке  благодать   відновлює і  поновлює у людині відродженій». У Біблії прихід відродженої (оновленої) Людини, Людини  без «розриву» статі, сповіщається словами:  «Не говоріть неправди один одному, скинувши з себе стару людину  з ділами  її, і зодягнувшись у нову, яка відновлюється в пізнанні за образом  Того, Хто створив її, де нема ні    грека, ні іудея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скіфа,  ні невільника, ні вільного, а Христос усе і в усьому» (Кол. 3:9-11; Гал. 3:28).

  1. Паспорт Необ’єктивованої Людини

Стать – це і є сама Людина, осутнена троїстою природою. Практично ліквідацію держави-суб’єкта і створення світової держави цілісної Людини потрібно розпочати формальною процедурою  ідентифікації людства в Одне через паспортне зцілення статі, яке  означатиме  ліквідацію історичної «людини», перехід людства у статус Людини Необ’єктивованої. Паспорт Людини без «розриву» статі повинна узаконити  Організація Об’єднаних Націй. Нинішній Комітет  ООН із  прав «людини» (а насправді, «людини»-фікції) повинен  опрацювати зразок  нового паспорта і подати його на затвердження  Надзвичайній сесії Генеральної Асамблеї ООН. У паспортному ідентифікаторі Людини Необ’єктивованої графа «громадянство» (належність  до тої чи іншої  національної історичної держави) ліквідовується, окрім цього, замість графи «стать особи» вводиться ідентифікаційний   параметр   –  «вікова  динаміка трансформації статі». Пояснюється це  тим, що  стать, як і Людина,     одна, а не  декілька – дві, три…. Стать перебуває у стані постійної трансформаційності. Відомий   філософ Василь  Розанов  правдиво зазначив: «Людина вся є тільки трансформація статі, тільки модифікація статі».  Трансформаційність статі зумовлює появу розмаїття ступенів її поляризації, які суб’єктом у повсякденності зазнають  дискретно-множинного відображення, чим  створюється  позірна видимість існування багатьох так званих дискретних «статей» («чоловіка», «жінки», «гермафродита», «трансвестита», «інтерсексу» тощо). А це, у свою чергу, в не просвітленому розумі знаннями про істинну сутність статі,  породжує моральну колізію,  коли так звані   дискретні  «статі» у формі «чоловіка» і «жінки» сприймаються за «норму»,  а інші: – «гермафродит», «трансвестит», «інтерсекс» … – трактуються  відхиленням від  «норми». Як кажуть, «із дурі дур і виникає». Онтологічна рівність, нерозривність, єдиносутність і трансформаційність усього спектру полярних станів єдиної статі має  екзистенціальний характер – звідси правове обҐрунтування закономірності «одностатевої любові» та осуд   гомофобії.  На жаль,  стать в її «роздільностатевому» тлумаченні продовжує  місію  роз’єднання   людства.  У Нідерландах, наприклад,  «статева демократія» дозволяє   вказувати   у свідоцтві про народження належність особи ще і до третьої «статі».

Щодо  графи «прізвище, ім’я, по батькові» та графи «дата народження». Вони у паспортному ідентифікаторі    Необ’єктивованої Людини повинні стосуватися назви суб’єкта,  його плинності, а не вказувати на    множинний статус Людини, як це має місце в паспорті «людини»  історичної. Людина – Одне, а не Множинне.  Поняття «Людина» і «суб’єкт» мають різне смислове навантаження, їхнє  ототожнення   неприпустиме. Суб’єкт – лише плинний «гносеологічний орган» Людини Неб’єктивованої, який  уособлює  об’єктивізовану его-полярність Триего.

  1.      Безсмертя Людини                 

     Виникнення уявлення про існування смерті пов’язане з неправильним розумінням сутності Людини. Традиційний розум    тлумачить   тілесне оновлення его-полярностей («душ») позаонтологічно, фізично пропускаючи його крізь «злочинний історичний час» і називає це   «народженням»  нової «людини»-дискретного індивіда  та її «смертю» – відходом навічно у небуття. Іронія такого  сприйняття оновлення речовинної тілесності    Необ’єктивованої Людини в тому, що  «людини»-дискретного індивіда взагалі не існує (таку «людину» Христос назвав «мертв’яком»). Із подоланням позірного «розриву» статі «смерть» пропадає безвісно. Микола Бердяєв правильно зазначив, що важкість розв’язання проблеми безсмертя залежить від того, що вона ставиться у перспективі об’єктивації, викиду людського існування  в об’єктний світ, перетворення «людини на одну із речей світу». Він констатував: «Людина викинута в об’єктний світ і найважливіше завдання – перестати об’єктувати, припинити створювати фікції шляхом перетворення неперервного на перервне, на об’єкт, на самостійну сутність».

Одвічна субстанційна тілесність Необ’єктивованої Людини шляхом   взаємоперетворення іпостасей (переходу кожної іпостасі  в іншу як у своє «друге» і своє «третє»), періодично породжує  свою речовинну тілесність, вічно її оновлює, унаслідок чого у Три[Е]его («акумуляторі» інформації) нагромаджується і  зберігається вся інформація, здобута  его-полярностями. Понад те: – цим забезпечується можливість існування самого пізнання як такого. Оновленням речовинної тілесності  Людини забезпечується  безсмертя колишніх  станів  его-полярностей, котрі,  як показали класичні дослідження Станіслава Ґрофа, за певних умов, «оживають». Саме Необ’єктивована Людина несе правду «воскресіння мертвих», відкриває для нас космічні смисли життя. Блага вість про  безсмертя Людини  виразно оповіщена християнством (Одкр. 21:1,4), високо  озвучена працями Максима Сповідника. Закликаю світове людство  почути і від мене радісну вість: уже смерті немає, Необ’єктивована Людина відкрита, вона воскресла після тривалого об’єктиваційного  омертвіння.

15.«І пізнаєте істину, і істина зробить вас вільними» (Ін. 8:32)

       Усі ми – одна Необ’єктивована Людина і  неприпустимо ототожнювати  себе з  «дискретним індивідом» –   чим  собі  суб’єктивно здаємось і явно  відчуваємо, як ніби реально наявне. Дослухаймося до правди слів знавця  трансперсональної психології   Станіслава Ґрофа: «Той, хто усвідомлює себе дискретним «его», ув’язненим у шкіру, дотримується параноїдального у своїй основі погляду  на себе і довкілля… Почуття абсолютної окремішності від  решти всього є продуктом укоріненого незнання, небезпечної ілюзії, яка винна за те, що ми проживаємо  своє життя непродуктивно, руйнівно і самознищувально. Усвідомлення своєї сутності як простягнутої за межі індивідного «его» є не руйнуванням, а народженням до  більш високої реальності, де возз’єднуємося з нашою істинною природою».

     Певна  річ, відкинути ганебну ілюзію про себе як про «людину»-об’єкт (одну із «речей світу») і уявити себе іншою реальністю, відчути   всекосмічну єдність і,  відповідно, перейти на космологічні смисли життя – буде не легко.   Але це треба зробити, щоб  покласти кінець нашому «гріхопадінню» –  агресивному і хтивому  існуванню, що тліє у спокусливих похотях. Треба   тримати  его  у моральній чистоті,  у праведності та святості Істини, яку заповів Христос словами «люби ближнього  як   себе самого». Настав час побачити контури нової цивілізації,  переінакшити  суспільний лад, увідповіднити   його до Людини Необ’єктивованої, замінити дискретно-індивідну форму суспільства формою суспільства необ’єктивованого, ідентифікувати людство паспортом  Людини без «лукавого» розтину статі. Досить політикам гратись  у доброчинну    «рулетку» на полі піклування про матеріальний  добробут об’єктної «людини»-фікції. Паспорт Необ’єктивованої  Людини стане дипломом зрілості нашого розуму,  документом  рішучого   вилучення з нашої уяви старого образу світу,  утвердить  істинний  антропокосмізм і антропоцентризм Людини як міри і центру необ’єктивованого  Всього Він  обнулить фальшиву суспільну мораль, обтяжену об’єктивістськими ідеологемами, пронизаними правовими,  Ґендерними,   моральними  та іншими апоріями, що постійно спричиняють   соціальну турбулентність.

Література

  1. Харченко П. А. Антиномия индивида и триединств. – К.: Агропром, – 812 с.
  2. Харченко П. А. Від індивіда до Боголюдини. – К.: УАОІ, 1993. –134 с.
  3. Харченко П. А. Тригнозис. – К.: Аграрна наука, 1998. – 400 с.
  4. Харченко П. А. Тризуб – символ світогляду українців. – К.: Фенікс, – 184 с.
  5. Харченко П. А. ТриЕго. – К.: Фенікс, 2008. – 420 с.
  6. Харченко П. А. Друге Пришестя. – К.: Фенікс, 2012. – 264 с.
  7.  Харченко П. А. Необ’єктивована Людина. – К.: Фенікс, 2013. – 248 с.
  8. Харченко П. А. Тригнозис – путь к мироспасению.– К.: Фенікс, – 148 с.
  9. 9. Харченко П. А. Предисловие к постистории. – К.:  Фенікс, – 396 с.
  10. 10. Харченко П. А. Откровение Человека без «лукавого сечения» пола. – Кам’янець-Подільський:  Рута, 2018. – 376 с.
  1.  Харченко П. А. Переворот в мировосприятии. – К.: Фенікс,  – 80 с.
  2. Харченко П. А. Зміна статусу Бога і смерть об’єктивованої «людини». – К.: Фенікс, 2019. – 104 с.

13 Харченко П. А.  Відкриття Онтолюдини // Доповіді  Міжнародного конвенту тринітарних знань. – 1997/1998. – №№ 1/1. – С. 26-66.

  1.  Харченко П. А. Триіпостасне тіло Людини і триалог у древніх мовах // Кн.  Космос Древньої України. – К. – 1992. – С. 32-55.
  1. Харченко П. А. Онтологія числа // Доповіді Міжнародного конвенту тринітарних знань. – 1997/1998. – №№ 1/1. – С. 67-80.
  1. Харченко П. А. Триіпостасний Вакуум // Винахідник України. – 2003/2006. – №№ 2/1. – С. 44-51.
  1. Харченко П. А. Трилектрон // Доповіді Міжнародного конвенту тринітарних знань. – 1997/1998. – №№ 1/1. – С. 81-90.
  1. Харченко П. А. Біологічний вид – продукт розвитку Триєдиного // Доповіді Міжнародного конвенту тринітарних знань. – 1999/2000.  –  №№ 1/1. – С. 48-77.
  1. Харченко П. А. Троїста природа тілесності Людини і походження граматичних категорій // Доповіді  Міжнародного конвенту тринітарних знань.  – 1999/2000. – №№ 1/1. – С. 78-89.
  1. Харченко П. А. Нарис Тригнозисного світогляду //Літературна Україна. – 2018. – № 25/26.
  1. Харченко П. А. Подолання смерті // Літературна Україна. – 2019. – № 23 /24.

                       Академік   Петро ХарченкоСерпень, 2020.

Звернення підтримали:

Іван Шуляк, академік, президент Української академії оригінальних ідей та дійсні члени Академії;

Володимир Бабуха, учений теолог;

Валентин Бугрим, доктор філософіїчлен Національної спілки журналістів України;

Микола Важинський, кандидат філософських наук;

Юрій Голубенко, доктор медичних наук, професор;

Лідія Голубенко, доктор філологічних наук, професор;

Вадим Євдокимов, доктор технічних наук, професор;

Віктор Зотов, професор;

Віталій Карпенко, доктор суспільно-економічних наук і кандидат філологічних наук, член   Національної  спілки письменників України;

Станіслав Мигаль, професор;

Георгій Пилипенко, професор, ведучий науковий співробітник;

Валентин Сердюк, доктор медичних наук, професор, Заслужений винахідник СРСР;

Вячеслав Турченко, письменник;

Оксана Фесенко, професор, кандидат економічних наук;

Анатолій Шарапатюк, доктор економічних наук і кандидат  технічних наук, професор;

Лариса Шрагіна, доктор психологічних наук, професор;

Дмитро Шупта,   член Національної спілки письменників України.

Open Call

by Academician of the Ukrainian Academy of Original Ideas Petro Kharc to the Heads of States, Secretary-General of the United Nations, leaders of world denominations, the Executive Council of ILGA, the Norwegian Nobel Committee                                                                                                 

Honorable Ladies and Gentlemen! I appeal to you about the extremely important event which has happened in anthropology. This event has been expected for millennia. The solution of the very painful problem of the peaceful existence of the mankind has been found. This is about discovering of true body of the Human, a rebuttal of the traditional reduction of the human corporeality’s boundaries to the discrete individual, which initiated the mental dualism in human relations “I am not you”. I have found out that the discrete individual does not exist in ontology of life at all. This discovery removes the humiliating stigma of objectivication from the Human, it proves the inevitability of the end of history and religion, as well as the inevitability of humanity’s transition to the worldview patronage of the Non-Objectified worldview, with which the metaphysics “I (me) am you” and the mystery of immortality are connected. The world will become peaceful, a new human mentality without feelings of aggression and anger will emerge.

I hope that my fundamental discovery will encourage the heads of states to see more clearly the edges of Truth, to re-evaluate the world reality and to make efforts to practically reformat the political structure of the world community.

Yours faithfully, Petro Kharchenko E-mail: petro.harchenko@ukr.net August, 2020 P.S. The reasoning of the new view of Human is in the Application to the Call, it also is posted in the source of the Ukrainian Academy of the Original Ideas: https:// iaoi.info 

The Application: “The Non-Objectified Human”

  1. The crisis of anthropological knowledge

The contemporary culture is experiencing the crisis of knowledge about the human corporeality. This is about of the disintegration of the essence of traditional Homo, of his/her death, the loss by the Human of his/her main substantial indicator, his/her own humanity. In fact, we are talking about the destruction of the basic definition of the Human. The insight has come that the rupture of the Human into discrete (objectified) individuals who are called dibs on our minds as his/her corporeality is an act of aggression against him/her. Moreover, the objectified individual himself, embodying the principle “I am not you”, incompatible with the ideology of the peaceful existence of civilization, is an obstacle to its integration processes, a threat to the life of society. There a need for a new rediscovery of the nature of human corporeality and the search for new foundations for the existence of civilization have arisen. Against this background, there is talking about the disintegration of the essence of traditional Homo, about the death of this essence, about the loss of the human's main substantial indicator, his/her own humanity and the formation of the “posthuman”, the arrival of the “epoch of a new human body” of technical and informatized nature and, accordingly, a new dimension of history. The western philosophy of modernism and postmodernism has tried its best to produce various predictions about the perspective of the Human. Its predictions concern the ontology of the “posthuman” with a new corporeality without the psychophysiological, biosphere and sociospheric modes. To put it into a word, this is about the inflation of the human essence.

Obviously, the question of the transgression of human corporeality to new ontological boundaries must be discussed in the context of its non-objectivity (integrity), without atomization into “discrete individuals”, and not as an alternative to this, as classical philosophy and science have once done, because why humanity for millennia has been under the care of the mentality of hostility – mental dualism “I am not you”. The precondition for the peaceful existence of mankind is the integrity of the Human corporeality, and this requires a return to the Protagoras principle “the human is the measure of all things” in its non-objectified dimension, when the Human is integrating, healing by himself/herself the whole Cosmos.

In short, the great worldview task at the time is the de-objectification of the human body. In the process of its implementation, it has been clarified by me: that discrete individual never and nowhere originated from the so-called “inanimate matter”, did not evolve, he/she does not exist in the ontology of life in general, and therefore the traditional reduction of the boundaries of human corporeality to the image of a discrete individual is erroneous, it is the delusion of our mind.

  1. The phantom of the discreteness of the individual

To be convinced of the unreality of the discreteness of the individual, we should understand the true essence of sex, we must consider the ontology of the corporeality of biological species:

— the specie is initially personified by a female, then a female transformed into a hermaphrodite, and the latter one, sometimes, turns into a male;

— the specie is initially personified by a male, then a male transformed into a hermaphrodite, and the latter one, sometimes, transformed into a female;

— the specie is initially personified by a female, which later transformed into a hermaphrodite;

— the specie is initially personified by a male, which later transformed into a hermaphrodite;

— the specie is initially personified by a hermaphrodite, then the hermaphrodite transforms into a female;

— the specie is initially personified by a hermaphrodite, then the hermaphrodite transforms into a male;

— the specie is personified by two hermaphrodites, in one of which there is a tendency to reincarnation towards the male, and towards the other towards the female;

         — the specie is initially personified by a male and a female, then the female transforms into a hermaphrodite;

— the specie is initially personified by a female and a male, then the male transforms into a hermaphrodite;

— the specie is initially personified by the female and hermaphrodite, then hermaphrodite transforms into a male;

— the specie is initially personified by a male and a hermaphrodite, then the hermaphrodite is transformed into a female;

— the specie initially personified by male and female, then the female transforms into a hermaphrodite, and the latter, over time, transforms into a male;

— the species are initially personified by a female and a male, then the male transforms into a hermaphrodite, and the latter, over time, transformed into a female;

— the species are initially personified by a female, which, over time, turns into a hermaphrodite, which then transformed into a male, and the male, over time, turns into a hermaphrodite, which, in its own turn, reincarnated into a female;

— the specie is initially personified by a male, which, over time, turns into a hermaphrodite, which later transforms into a female, and the female, over time, turns into a hermaphrodite, which, in turn, transformed into a male.

The given factual material testifies that gender/sex is an intrinsic transformational tripolarity inherent in the corporeality of life, the gap of which into three discrete polarities is ontologically impossibleAll three polarities are mutually incarnate, pass into each other as in their three “I/Me” (“I/Me am you”), and therefore, in fact there is not a discrete ego, but an inseparable Three-ego and the corporeality of life are represented not by a discrete individual but by a supra-individual triple One/Single. Regrettably, in most of the leading types of consciousness the concept of the corporeality of Human is connected with the ontologically non-existent discrete individual, and this fact does not correspond to the true essence of sex, it is not consistent with the metaphysics of “I am you”.

  1. Objectification

What causes the sensory visibility of the presence of a discrete individual? It is apparent, generated by objectification. Objectification is understood as the subjective “gap” of the continuous, its transformation into an illusory-continuous, into an independent essence embodied in objective forms, images, and so on. The objectification of the supra-individual transformational-tripolar One/Single “transforms” its polarities into discrete ones, makes them objects – discrete individuals. Here it is in the amidst of the apparent “gap” of the sex of the corporeality of biological species:

— the specie is personified by a female and a hermaphrodite;

— the specie is personified by a hermaphrodite and a male;

— the specie is personified by a female, a hermaphrodite and a male;

— the specie is personified by the female;

— the specie is personified by a female and a male;

— the specie is personified by a hermaphrodite…

The static sensuality of the subject is unable to grasp the transformational nature of the tripolar One/Single in non-objectified eternity. The subject objectifies sex, generates the sensual ghost of the existence of many “discrete sexes” – the so-called “separate sex” – which creates the appearance of another (“external”) reality – the reality of objectified, endowed with discreteness and plurality. This other “reality” is what is subjectively perceived as “physical space and time”. The connection of its appearance with the “gap” of sex was felt by the intuition of the famous thinker of the twentieth century Nikolai Berdyaev. He wrote: “In the objectification is hidden the secret of this world… With the sex…, perhaps the emergence of a phenomenal world is connected, and here is the point at which the fate of the world and man is decided. The world transforming, first and foremost, bridging the gender gap”.

In a word, objectification reflects the dismemberment, the division of the One into discrete parts. But Truth is incompatible with objectification, it is revealed only by a holistic knowledge of being. Unfortunately, it was objectification that formed the foundation of traditional epistemology. Researchers thought that it was impossible to know being holistically and fell into the “sin of objectification”, killing the One, “cutting” it into pieces (objects), ignoring the wisdom of the Gospel of Thomas that tells: “He who has known the world has fallen into a corpse”.

  1. The Non-Objectified Human

The illusion of universal discreteness and multiplicity of being, its objectivity, originates from the objectification of the Human, the “rupture” of his/her sex. It is this illusion that is “the source of evil and suffering of worldly life”. This is because the objectification of the triple Three-ego is visually transforming it into a discrete many (“he”, “she”, “it”) and, as a result, there phenomenon of “I am not you” becomes. “Objectification”, as Berdyaev emphasized, “is the emergence of an exteriorized ‘not-I/Me’, instead of ‘you’, that exists internally”.

The cognition of the Human corporeality has gone through a long way of its existence: from its correlation with the great Trinity in Taoism, Hinduism and Christianity (with Tao, Brahman, the Holy Trinity); identification with being as the One (Elea school); the definition of “the measure of all things”(Protagor) and to Aristotelian proclamation of the Human as a “political animal” in the form of the discrete individual; the Cartesian proclamation of the Human a self-conscious subject (when his/her corporeality essentially loses its isolation in the image of a “discrete biological organism” and becomes the status of all natural things); its return by existentialists the Human corporeality until the preservation of the objectification stigma (S. Kierkegaard, M. Heidegger, A. Camus, G. Marcel, M. Merleau-Ponty, J.-P. Sartre, K. Jaspers…).

In the question of the corporeality of the Human, the main types of worldview (religious, philosophical, scientific) “got burned” on the misunderstanding of the phenomena of “sex”, “individual”, “subject”, confused by objectification, anthropological dimension of human existence which is “I am not you”.

In general, we can conclude that in the question of the corporeality of man the main types of worldview (religious, philosophical, scientific) were misled by objectification, anthropological dimension of human existence – “I am not you”, failed and sank on a misunderstanding of the phenomena of “sex”, “individual”, “subject”.

The Human was not in the image of the “discrete individual” created by God, but he-she was created by the subject, illusory “breaking” the tripolar bodily unity of life into the so-called discrete individuals of male, female, hermaphroditic and other “sexes”. In Christianity, this “sly rupture” of sex (death of the triple continuum of life) is declared by the “fall of grace”, the fall of the Human into the objectified world, the transformation of it into one of the things of the world.

Only non-objectified being is true being. It exists in singular that is the Absolute one. In the history of ontological thought, the Absolute is described under various modifications and names (“Brahman”, “Trimurti” or “Trimūrti”, “Tao” or “Dao”, “Holy Trinity”, “The Supreme Divine Trinity Unit”, etc.) and is endowed with two levels of corporeality which are substantial and material. The material (substantial) Universe of the Absolute is admitted as the existing Universe with everything that is in it, and in the role of its creator is called the substantial corporeality of the Absolute, that ancient thinkers considered as the material corporeality of the Absolute, and its substantial corporeality is considered as its creator; they determined it as “primary matter” and characterized it as eternal (existing outside of time and space), continuous, devoid of causation, and the main feature of the nature of substance is called the trinity, which is not reduced to an arithmetic discrete quantity, it does not denote a being in quantitative terms, it is ontological one, and therefore its formal-logical comprehension is doomed to failure, to the pernicious objectification of sense.

The Christian Absolute is embodied in the triple Self (Three-Ego) and it is called the “Holy Trinity” that is the personification of the unity of the three incarnations, “inextricably linked and inseparably divided images in themselves”. With such unity, each incarnation is in the other two. The Holy Trinity expresses the simultaneous existence of identity and difference, unity and indiscrete plurality. Hypostases exist forever, they, say theologians, are born forever, but not as earthly beings are born from their parents through separation in time, but by the transition of each hypostasis to the second and third as “their second” and “their third”.

The one of the most controversial issues in the cognition of the material world is the question of its origin. Science explains it mostly by the theory of the Big Bang, according to which the Universe arose from a gravitational singularity, formed by the explosion of a small ball of matter. Recently, this invention of scientists has been supplemented by various theories which are: “quantum strings”, “expiratory” theory, etc., and, in the meantime, it is denied by many famous scientists. The winner of the Nobel Prize Hannes Alfvén called it an “insult of common sense”.

Christianity explains the origin of the world differently. Everything was created by God. So, how was that specifically? The Christian philosopher Nikolai Berdyaev states: “The doctrine about the trinity of the Deity must recognize the development in God, and then the origin and course of the world process will be presented as an internal movement of the Divine Trinity”. The great wise Saint John of Damascus (John Damascene) also told about development in God: “God's three-dimensional reality is eternally born through the mutual transformation of incarnations”. Based on this Christian argumentation, many sages believe that the material corporeality of the Absolute is the product of the consolidation of its substantial corporeality in the mutual transformation of incarnations. Be that as it may, a scenario emerges: the world creates the substance of the Absolute in its “own image and likeness”. “The Divine Trinity”, says the patrist Augustine, “has revealed to all its creation the signs of its own trinity”. This means that the “image” and “likeness” in the creation of the world is the transformational three-dimensionality of substance. In the nature of the material corporeality (which biology calls “specie”), that we have already considered, we see that here the “image” and “likeness” of substance are “printed” in the form of transformational tripolarity. If we put it another way, there are talks about the induction of a substance on matter, about information connection of the Three-Ego with the Three-ego, which in the non-objectified format of personification is seen as the only two-level Ego-triplet – Three-E(e)go – a kind of “ontological mind” of non-objectified reality, in which God (substance) is humanized (is God-human), and “human” (substance) is deified (is the Human-God), i.e. it means the single triune by nature non-objectified supra-individual reality, presented as One with two levels of corporeality that are threehypostatic substantial and tripolar material. Let's call it the “Non-Objectified Human”.

The discovery of the “Non-Objectified Human” will change the lives of mankind and its mentality. It testifies that the central collision of being and spirit that is the collision of the Non-Objectified and the Objectified ones (Single and Multiple ones) must be decided in favor of the Non-Objectified, not the Objectified one, under the patronage of which civilization, unfortunately, is now.

The real absence of a gender gap, the impossibility of a discrete separation of ontological tripolarity, testifies to the unity of universal existence. Maximus the Confessor wrote: “From overcoming the division into masculine and feminine, a person can connect the rest of the division of the Universe and reach God as the cause of everything”. Other notionalists of antiquity also claimed about the corporal unity of Universe, but they did not know the true essence of sex its expression in non-objectified integrity, because of which they failed to correctly, non-objectively understand the integrity of the Cosmos. Spreading sex throughout the cosmos, they used it in its discrete interpretation (mostly in the form of androgyne). The whole Cosmos was considered as the supra-individual First Man (Cosmic Man). Such Man was called differently: “Pangu”, “Keyumars”, “Fravashi”, “Purusha” etc. It was claimed that the Cosmic Man dismembered and all the elements of the external world formed him/her, but he/she will regain his/her own integrity, come out of the state of discrete-plural decay and then the external world will dissolve in him/her, the orientation of the individual ego to the external world will disappear, it will merge with the cosmic Ego of the first Man.

The discovery of the Non-Objectified Human testifies: The Human-Cosmos, in fact, did not disappear, but his/her objectification took place as the creation by the subject of his corporeality of the “being of rupture” – the “external world” which is filled with apparent “discrete objects”, inclusive with “human”-fiction – a discrete individual.

Nowadays, the corporal unity of the Human and the Cosmos is confirmed by breakthrough studies in the transpersonal psychology of the famous American researcher Stanislav Grof. They reject the erroneous reduction of the limits of Human's corporeality to the image of a discrete individual from his/her “ego in a leather capsule”. “The individual”, tells Grof, “is an illusory reality. In the state of the transpersonal mode of consciousness, a person experiences a state of identification with the whole physical Universe, there is an assimilation of it to something that traditionally does not belong to the human”.

  1. The Three-E (e)go and subject

It has already been said that the Three-Ego and the Three-ego are in inseparable informative unity, they are a two-level Three-Ego – a kind of “folded” into a triplet “ontological mind” of the Non-Objectified Human. The Three-Ego is an existentially three-person substance, the trinity of which is the forerunner of the phenomenon of information as such. The Three-Ego acquires its tripolar material otherness in the form of Three-Ego, when transforming a substance into a substance, the objectified polarity of which is what is called the “subject”.

The appearance of the subject in the life of the Non-Objectified Human was obligated and extremely important event. Traditional philosophy has not overcome the essence of the subject. This philosophy was talking about a pseudo-subject acted as an “otherworldly” (transcendental) one, as, for example, the Kantian subject was, which represents something in the nature of the “pure consciousness”, “a priori forms” and everything universal, or there were “otherworldly” ones, as, for example, Marxist one, which embodies “cognitive and acting person-discrete individual, opposed to the object (another separate reality)”.

The existential basis for the emergence of the subject is the ego-polarity of the continual Three-ego of the Non-Objectified Human. The acquisition of the ego-polarity of the property of reflecting being “outside”, i.e. in a seemingly discrete-plural mode, that gives them the status of a “subject”. This thesis means that the subject is not a separate independent reality, it is only an “epistemological organ” of the Non-Objectified Human.

The subjective property of ego-polarities (their extroverted orientation) appeared in their creation “self from self”, that is, during ontological transformation (their transition and divergence), which led to their acquisition of a sinister awareness “I am not you”, a sense of “appearance”, self in the image of “human”-discrete individual (Hegel called discreteness “the principle of the greatest appearance”). More details about it are in my book “Three-Ego” (Kyiv : “Phoenix”, 2008. – 420 pp.).

A special relation to the subjectification of ego-transversions of the Three-ego has their inherent bodily rebirth-renewal, in the process of which they are “forcibly” subjected to new and new subjectivization, and this creates a stunning effect when the same polarity of Three-ego is illuminated in physical space and time by many people (the lives of “people/humans-subjects”). So (nota bene!), the subject exists in multifaceted relation but ego-polarities exist in the singular and express inseparable triple One/Single, not a Multiple.

The subjectification of the ego-polarities of Three-ego led to the formation of traditional epistemology that is the subject-object cognition-objectification, when the subject, using language, mathematical numbers, technologies, etc., createв from the corporeality of the Non-Objectified Human objectified world (“evil system of things”), i.e. it caused the formation of history. We must pay tribute to it for this thing. The whole construction of history, the whole objectified spirituality, the whole created world of artificial objects on which civilization rests, are all a matter of the subject's actions. Because of the subject, the transition of the Human to the status of a spiritualized reality has taken place. It is obliged to form state-subjects, a historical (objectified) form of society…

However, along with the positive, the subject brought to the Human, according to Nikolai Berdyaev, “worldwide obscenity and slavery”, after all. It should be noted  here that writers (or “technologists of literary souls”) are especially zealous in educating and seeing the subject as the best, the bearer of only good. The history of civilizations shows that every type of culture programmed the Word, initiated books that became sources of wisdom. Although, why did the said grace revealed in the word, in time turn into ugliness, become a disaster, a disgrace, languish and disappear into oblivion together with the created type of culture? Why did the Word, being a way of seeing the world of the Human, not become a luminary forever? This is because culture is created by a false base. The positive literary figures of writers' books do not represent the real Human, but the heroizationed subject, who the producer of the apparent reality which is “the realm of good and evil”.

The fate of the subject is eschatological, but the ego-polarities will not soon lose their subjective properties of objectively reflecting being (Hegel called this reflection of being an “unhappy consciousness”). The subject will for a long time extracting the information “ore-husk of external cognition” for its further ontological processing. And only with the full arrival of the verbal revelation of the Non-Objectified Human, that I have called the Three-gnosis, the subject will disappear.

  1. The Three-gnosis

The Three-gnosis is the logic of Human by himself/herself disclosure of his/her essence through the threefold nature of his own corporeality, thanks to which it overcomes the idea of itself as a “discrete individual”, removes the veil of objectification, it is absent from the whole Cosmos, the ontological coordinates of which do not know the division into “otherworldly” and “otherworldly”, “divine” and “human”. As a non-objectified way of self-cognition by the human, the Three-gnosis is a verbal revelation of the Non-Objectified Human and affirms a simple truth: the mystery of existence and knowledge is hidden in the Human himself/herself. The Three-gnostic cognition begins with the Human and ends in him/her, it is cognition “from the Human and through the Human” in the information-triple mode of feasibility on the basis of a single methodological principle the principle of sex (ontological tripolarity), on the basis of which the Human-Universe is both known and created. This is the situation when ontology is at the same time epistemology (the convergence of the nature of thinking and the creation of being). The global significance of the principle of ontological trinity was realized only by some certain thinkers, such as Berdyaev, who wrote: “It is impossible to comprehend the world and world history without the idea of the trinity of the Absolute”; “The history of the world began in the trinity and only in it is it solved forever”.

What is the difference between the Three-gnosis and Trinitarianism? Trinitarianism is a system of the Christian opinions that presents the nature of the Creator as indiscreetly triple. All three incarnations (beginnings) of God are in relation to each other as inseparable and inseparable, which, as theologians claim, makes the dogma of the Holy Trinity mentally incomprehensible. The famous theologian and scholar Pavel Florenskii stated: the entrance of the one who cognizes through the mind to the triune nature of God requires nature of God requires him/her to renounce himself/herself, his/her individuality, “exit from himself/herself into superindividual essence, reincarnation in Three-hypostasis, and to become it to the person it is not given”. Florenskii did not know that this does not need to be done, because the Human is not a “discrete individual”, and he/she embodies the Non-Objectified triple All-reality. The Three-gnosis is precisely the system of opinions about the Non-Objectified Human as a true and only existing being. The inherent corporeality of the Human of ontological trinity makes the Human rationally comprehensible in its integrity. Unlike Christian Trinitarianism, the Three-gnosis denies the existence of a “human” as a discrete individual, such a “human” does not exist ontologically.

Trinitarianism also must not be equated with triadism. Tiadism is parked in the realm of objectified (“externalized”) existence. The triad is semantic, formal, by its nature embodies a discrete arithmetic trinity.

  1. The end of religion

The discovery of the Non-Objectified Human means the completion of the maturation of the religious process. Heretofore it was not yet mature (Hegel mistakenly considered Christianity a mature religion). The Three-gnosis has completed the maturation of Christianity. The “Second Coming of Christ”, His new “incarnation”, took place, but only as an acceptance of the image of the Non-Objectified Human, and it did not take place on the Mount of Olives in Jerusalem or Damascus, but in Ukraine. God has changed His own status, He became the Non-Objectified Human, and the “human” who was in the “falling” (in the objectified status, that is the human as a discrete individual) died. Amen!!! His/her death caused the elimination of objectification, the healing of Human by overcoming the “sly dissection” of sex.

The end of the maturation of religion means its end. The main ideological foundation on which religion was based, namely, the objectified sex, has rotten and everything is nullified, the scurvy is flying (Vasilii Rozanov rightly called Christianity “the religion of the sacrament of sex”). Nikolai Berdyaev brilliantly understood the essence of the end of religion: “The world must end, the history must end… The end is the triumph of reason, the combination of divine and human, the eschatological end of the existential dialectic of divine and human”.

The Three-gnosis begins the era of non-objectified cognition of being “in the Human and through the Human”. Such cognition is a manifestation of the verbal revelation of the Non-Objectified Human (more details about this are in my books: “Non-Objectified Human”. – Kyiv: “Phoenix”. – 2013. – 264 pp.; “Changing the status of God and the death of the objectified “human””. – Kyiv: “Phoenix”. – 2019. – 104 pp.).

The mission of the Trinitarianization of the human mind, which was entrusted by Christ to the church, did not fulfill by it, and it is clear why. The Church was not interested in finding the logic of Human's way out of the “falling” – the slavery of objectification. The church was dealing with n objectified “human” and called him/her on to love God infinitely and meekly expect salvation from Him, to approach the second coming of Christ with prayers, “His Appearance at the end of the world”. Moreover, the church was opposing knowledge, was forbidding philosophy, rhetoric, astronomy, burning books, murdering mentally prominent people at the bonfires of the Inquisition, maimed them in prisons…

Nikolai Berdyaev was right, noting: “Historical Christianity did not form a civilization of the triple archetype, all its attempts to create a new life ended in objectification, adaptation to everyday life, the old appeared in new forms: inequality, love of power, luxury, schisms, etc.”.

The discovery of the Non-Objectified Human is the beginning of the end of religion, it has passed its way, its time has passed.

The practical implementation of the Three-gnosis worldview in the life of mankind requires the transformation of religious buildings in the Threegnosaria– educational institutions of non-objectificated worldview. Priests are obliged to go through the ceremony of the trignosation the mind, to retrain as preachers of the Three-gnosis worldview. So it will be fair and honest.

  1. The fate of philosophy

Philosophy has come a long way of own formation. It has done a lot in the area of spiritual enlightenment of mankind, solved many actual problems. But it turned out that it, as a general theoretical reflection on the initial path of its formation, became dependent on the epistemological “drug” which is objectification, the subject-object mode of worldview – because of this did not answer the central question of cognition: “What is a human?” It has been failed this question; moreover, philosophy gave humanity a false image of “human” as one of the discrete things in the world, and it happened because of ignorance of the essence of sex.

Although the ancient sages endowed the universe with sex, it was in its objectification sense associated with so-called “heterosexuality”. Leading types of worldviews (including mythology, religion, and philosophy) originated around this “sex”.

Just sensual appearance of “objectivity” (“gap” of sex) has prevented the truly understanding of the unity, the single corporeality of the Universe, removing the opposition between the individual and the universal, “living” and “inanimate”, and understanding the Human as an individualized Cosmos.

Ignorance of the essence of sex led to the fact that the philosopher-theoretical structure of his “wisdom” was built on an objectified foundation, before the entrance to which put to this building is a monument to the “human”-discrete individual. And “like human, like his/her philosophy” (Fichte). Philosophy has not cognized the true essence of the Human. The question is: then what is the price of the whole philosophical understanding of human problems, if the essence of the Human himself/herself is not cognized?

Philosophers have mistakenly perceived objectified being as “objective one”, independent of the subject. They did not realize that before the appearance of philosophical reflection, the subject had already managed to carry out a universal objectification of being. Berdyaev was only one who paid serious attention to this nuance. The so-called “objective” being”, he said, is not true because it is dead, already objectified by the subject, the being of decay, and therefore, “the adjective “objective” must be definitively abandoned”. It is true, indeed. The subjective property of the Three-ego-polarities to discretely and multiple is originated in the depths of the process of creating a tripolar substance of tripolar substance (Berdyaev would call it “ontological objectification”). The most powerful acquisition of polarity of a subjective property, as already mentioned, took place in the process of transformation, divergence and periodic renewal of their corporeality. Regretfully, philosophers have not raised the solution in the ontological area of the question of the bodily unity of the individual with the whole Universe (creation), have not discovered the Non-Objectified Human.

In short, philosophy as a general holistic view of the non-objectified world and principled anthropocentrism did not occur. That is why the discovery of the Non-Objectified Human means the abolition of the traditional form of philosophy. Such form of philosophy is an expression of “wisdom” about the dead (objectified) world, it has not known the essence of the Human, it has not bridged the gap between subject and object and is still trying to keep the life of mankind under false worldview protection. Cognition of objectified reality should be engaged in science, not philosophy.

The birth of a new philosophy as a doctrine of the whole Human begins with the Three-gnosis. True philosophy, as Berdyaev noted, “must be a philosophical anthropology, a doctrine of the human, of the whole human, and of the doctrine of the whole human”, which is beyond objectification and the central problem such a philosophy must be gender/sex. Unfortunately, Berdyaev, although he considered sex to be the basis of the existence of world reality, but misunderstood its essence, considered sex as “fall, a split/division in the whole (holistic) androgynous image of human”. He did not decisively realize that androgyne is not “whole” (“holistic”) reality. Separating this polarity from the tripolar One (Single) transforming the polarity into objectified (discrete) one, i.e. to a pseudo-reality.

The sex, indeed, should be a central problem of philosophical anthropology. It is the objectified sex (“heterosexuality”) that has driven the traditional “materialist” philosophy into dichotomous thinking, the notorious “binarism” (“duality”). It was on the “gap” of sex was originally based the invention of the inherent nature of two principles – the “male” (“masculine”) principle and the principle of “female” (“feminine”). The ancient symbol of the Eastern philosophy of Yin-Yang as an expression of feminine and masculine principles of life is the evidence, in particular, of it. It is precisely the duality that led to the formation of the idea of the so-called “dialectical contradiction” and “dialectical development”. If in the early Chinese worldview the unity of the two principles is peaceful and they are in the whole “one” that is duality and constantly pass into each other, then in the European one these principles are in different discrete things (objects), their unity turns into a contradictory relationship, causing (it is funny to say!) “development” of the dead (objectified) world. The ideas of Heraclitus are close to such fictional “dialectic”, but it acquired its complete objective “perfection” in Marxism.

  1. Miscognitions of science

The search for indisputable “principles”, “truth criteria”, “a priori component of information” was one of the key problems of philosophy, which it, being in the grip of objectivist epistemology, did not solve. Objectification does not lead to the Truth, it is the “wrong way of consciousness”. True knowledge is non-objectified knowledge, information-triple in content. The instance of non-objective substantiation of knowledge is hypostasis-polar trinity of the corporeality of the Human. So, we shall expect in the near future from this instance a great transformation of the scientific mind. I shall consider some misconceptions of science.

Biology is a continuous bioobjectivism. Following its progenitor-philosophy, biology is overshadowed by the specter of the existence of “external being”. Biologists are henceforth “solving” the important problem in terms of worldview problem of the origin of species by subject-object cognition, as well as their quantitative addition in the world system, without realizing that the separation a single being on the “living” and “inanimate” contradicts its ontology. Hence, we see the divination of naturalists: is the process of speciation intermittent or continuous?

On the days of the Frenchmen Georges Buffon, Jean Lamarck and Georges Cuvier, the Englishman Charles Darwin and the Swede Carl Linnaeus, the terms “life” and “discrete individual” were considered synonymous. A discrete individual was admitted as a bearer of life, from which naturalists derived the origin of species in objectification wrapper: “Every specie originates either from a hermaphroditic individual or from a heterosexual couple that is male and female” (Carl Linnaeus); “An individual or an individual, if it is not sterile, is the basis of both life in general and the evolutionary process, and the species comes from the individual by increasing the number of individuals from generation to generation” (Vladimir Komarov). The specie also recognized as the bearer of life and appearance. Charles Darwin understood the guise as a “group of similar discrete individuals”, although, to some extent, he hesitated to acknowledge their reality. He wrote: “I consider the term ‘specie’ to be completely random, which is invented an excitement for the well-known group of individuals who are close to each other”. Lamarck and Buffon directly denied the reality of the existence of species. They admitted a discrete individual as a unit of life, not understanding that the female, male and hermaphrodite ones represent the tripolar One (in detail there are my books: “Antinomy of the individual and the trinity”. – Kyiv: Agroprom. – 1986. — 812 p .; “Preface to posthistory”. – Kyiv:“Phoenix”. – 2015. – 396 p .;“Revelation of the Human without a “sly section” of the sex”. – Kamenets-Podolsky: “Ruta”. – 2018. – 376 p.).

Discrete individuals, like discrete species, do not exist. Naturalists have failed to reconsider the traditional attributes of life, to turn to another worldview space, to recognize life as a state of matter on a whole cosmic scale. The objectified mind of naturalists has not noticed the ongoing formation and branching of the tripolar One as the material corporeality of the Non-Objectified Human. The subject is creating “discrete species” by objectifying the One, distinguishing into groups certain segments of the corporeality of this One according to similarity in features. Here is a situation when the existing real segments of the corporeality of the One, if they are objectified, given a discrete status and become apparent “species”. Such “species” are conditional, artificial, and to clarify whether they are constant or variable, or do they give rise to other species or no, is a lost cause. They do not really exist. Unfortunately, the main taxonomic categories, the main structural units of biological taxonomy are “discrete species” and “discrete individual”. In this regard, I recall that the ontological reality of the discreteness of the individual was denied in antiquity. One of the main directions of Buddhism (Mahayana) asserted: all individuals are in a single transcendental proto-reality, which concentrated in itself all individuals, permeates all things, because of which the singular must be perceived as a potential One.

The substantial (material) Tripolar One is the product of the development of the substantial level of human corporeality. It does not develop, but it is evolving (development and evolution are not essentially identical), i.e. it is in the process of endless formation and branching due to the substance-induced transformation of polarities, traditionally called by the subject “female”, “male” and “hermaphrodite” ones which parameterize the limit of morphophysiological variability of the segments of the corporeality of the One as continuous “species”. In this case (i.e. non-objectified one) the process of speciation acquires a natural scenario and a common “ancestor” of species, their common corporeality is tripolar One. Species of non-objectification origin are continuous, real, but constant (not evolving), do not generate other species, their variability is not direct, but it is mediated by the tripolar One, which is not developing but it is evolving in unison with the development of substance, that is, acquires certain morphological, physiological and other properties according to the space scenario of expediency and with the participation of expedient actions of the subject.

The famous Charles Darwin was wrong in his theory. Nikolai Strakhov told the truth in his work “The World as a Whole”: “If Darwin's theory is reconciled with a holistic view of the world, it will look miserable”. And yet we will be fair: during the domination of the dictatorship of dichotomies and objectivist thinking in Darwin's biology, the knowledge of the tripolar One was unattainable for naturalists. Let’s shame ourselves for cannibalism (eating meat). All the diversity of species is the corporeality of the Human.

Physics is also in the captive of objectification. Physicists are still looking for “the ultimate absolute elementary particle of matter”.

On its way, the appearance of the subject as objectified polarity (“apparent” human-“discrete individual”) is the beginning of the formation of atomistics. The “discrete individual” is the “first atom” of the personification of apparent reality (Hegel called atomism “imaginary”, “insignificant”, invented by sensuality). Based on apparent (non-existent ontologically existing) discrete units of being, the subject drew a mechanical picture of the world as a world of Multiple. Physicists do not realize that all matter is in triplet unity. It – this unity – is obvious even in its objectified manifestation: the charge trinity of elementary physical particles; combination of threes in motion quarks; triplet of bosons as vectors of the phenomena of weak interactions; triplet nature of the biological code; the trinity of the DNA helix (in the ontological plane of consideration of its structure)… In the non-objective manifestation of the triplet unity – this is the threehypostatic and tripolarity of the material All, represented by the Non-Objectified Human in whose ontology there is an illusory (objectified) “first” and “last” “elementary particle” of matter-substance, which is sought by physicists, and which represents a non-objective individual in the status of the polarity of sex. The truth is triune. The words of the theologian and scholar Pavel Florenskii are fair: “Trinity is the most general characteristic of being, each of its layers, each of its kind has its own special trinity”.

Mathematics cannot shake off its “going through purgatory” because its discrete nature. All three crises of mathematics are caused by the gap between the finite and the infinite, the continuous and the discrete, the One and the Many (Multiple). Given that the concept of “plural” is closely related to the concept of “infinity”, Georg Cantor, laying down the theory of sets, believed that the infinite comes to an end in the threefold God (Holy Trinity). Here he stumbled upon the traditional collision of the continuous One and the discrete Great Deal (Multiple), did not realizing the difference between the non-objectified and the objectified, which is one of the main problems in theology when considering the status of the three incarnations of the Holy Trinity, their inalienability and inseparability. The Holy Trinity is not the Multiple, it is the One – the Triune One. The Holy Trinity is not a Great Multiple, It is the Triple Unit (the Triune One). Therefore, the Holy Trinity is cannot complete the mathematical inconsistency with the convergent series. Otherwise, this point leads to the denial of existence of God as One. In that case, many researchers think that there are no true preconditions in the foundation of mathematics. It is not true. Since antiquity there was a doctrine of non-discrete material number (unit), which was considered the beginning of the world and a prerequisite for the emergence of mathematics. Now, with the discovery of the Non-Objectified Human, it becomes clear: the ontological ancestor of the “mathematical atom” which is a discrete mathematical unit and, in general, mathematics as such, is the objectification of the subject of the “mathematized” (triple) corporeality of the Human when it has been objectified by the subject. It can also be said that the emergence of the subject and the mathematical unit is a single process and is connected with the “gap” of the Triple Unit, which symbolizes the tripolar nature of the material corporeality of the Non-Objectified Human. So, in manner of speaking, a mathematical unit is a “detached” polarity from the tripolar corporeality of the Human. The Human was a material precondition for the emergence of “positive”, “negative” and “neutral” (“zero”) natural numbers. This explains the effectiveness of mathematical atomism as a tool for constructing artificial things, the coincidence and the accuracy of the relationship between experimental actions and mathematical structures, their amazing adaptation to the objectified world.

Linguistics cannot limit the origin of grammatical categories to extralinguistic factors. For the subject (the bearer of “I am not you”), language is a formal means of objectifying being, and, of course, the origin of certain grammatical categories is connected with its origin. It is, in particular, about: the origin of a grammatical number as a discrete singular and plural, discrete triple and double set, as well as non-discrete triple and double set in the system of pronouns; grammatical kind; pronoun. These categories owe their origin to the “rupture” of the ontological tripolarity of the material corporeality of the Non-Objectified Human.

Psychology. The problem of objectified and non- objectified is extremely important for psychology. It is connected with mystery of the phenomenon called “schizophrenia”. Schizophrenia is not a disease, according to psychiatry. To a certain extent, it naturally expresses the epistemological “death” of the objectified “mind”.

Without the knowledge of the Non-Objectified Human, it is impossible to understand the phenomenon of schizophrenia. Modern psychiatry uses the division of mental phenomena into “normal” and “pathological” and applies it to the objectified “human”-fiction, and pathological phenomena include schizophrenia with its effects of derealization and depersonalization. Derealization is associated with a person's sense of the absence of a boundary between him and the environment, and with personalization a person feels the loss of his/her individuality, his/her “I/Me” disappears, the nature of the worldview becomes different…

The base of phenomenon of derealization and depersonalization is deobjectification. The person has a feeling of the disappearance of the boundary between external and internal, the “discrete” body of the schizophrenic is not perceived by him/her as the concentration of his/her individuality. If the objectified (subjective) ego perceives its own discreteness and environment as the norm (although discreteness does not exist ontologically), then the schizophrenic (non-objectified) ego does not feel the boundary between “I/Me” and the entourage, it experiences a sense of “dissolution in the Universe”. The body for this ego becomes a “grandiose body” equal to the whole Cosmos (that is, the whole material corporeality of the Non-Objectified Human). Such status of the body gives rise to the schizophrenic “complex of the almighty Lord God”, and in this respect he ceases to be objectified, “recovers” from a mental illness which is “objectification discretion mania”. For a schizophrenic, discreteness is experienced by the fear of the “end of the world”.

In short, another axial “symptom” of schizophrenia is characterized by the psychiatry as “disintegration of the subject”. Modern objectified psychiatry interprets this “symptom” as the disintegration of the subject of schizophrenia into many autonomous individuals, unknown beings and their voices. This is a misinterpretation. A schizophrenic may not have the subject of “last generation” (objectification of his/her ego in life). The so-called “splitting of the subject” is manifested not his/her disintegration of the subject into many others, but the phenomenon of functional connection to the psyche of schizophrenics subjectified sates of his/her ego, which are personified by human subjects of modernity (present) and the past (“collective unconscious”, Carl Gustav Jung would say). All people are one Non-Objectified Human with his/her ego-archetype Three-E[e]go. During the schizophrenic process, the former subjective states of the ego of any person subordinate it to themselves, give instructions… And these are not “hallucinations” in the clinical sense, as traditional psychiatry believes, but real events that testify to their deep connection with the unraveling of the nature of a Human as a Non-Objective Reality. Each of us has the whole ego-system of the Three-E(e)go and each of us lives in all people. This is clearly evidenced by the phenomenon called by traditional psychiatry “multiple personality disorder” (MPD), – when a person during his life several times manifests himself of herself as different subjects, even speaks different foreign languages, which he/she has never studied. Our wholeegoness becomes obvious, when we see our relatives, friends, other people in our imagination…Talking to children, parents, wife, friends etc., we are talking to ourselves, behind this is our own inner monologue. All the states of “ego” of mankind of all times are collected in the grand Three-E(e)go. The Three-E(e)go encodes and stores information about the Human-Cosmos. In transpersonal experiences, these different subjective states of the ego come to life, speak different languages… The eminent psychologist of modernity Stanislav Grof in the book “Psychology of the future” is relying on practical experiments, states: “Each of us contains information about the whole world, about all life, man is potentially able to come into contact with each of the parts of diverse life and embodies in a sense a holistic cosmic structure”.

The ego-archetype of Three-E(e)go may be studied by egology. The era of great transformation of Human ego-fund by ego-technologies (ego-engineering, ego-transformation, etc.) is approaching, when the return of glorious “otherworldly” souls to a recrudescent earthly life will not be fantastic, and the purification of the ego fund of the Non-Objected Human from the criminal subjectivity of such people as Nero, Tamerlane, Ivan the Terrible, Hitler will also become a reality….

In fact, without the understanding of the true essence of the Human, true knowledge of the Universe (creation) is impossible. It is a necessity to quote Nikolai Berdyaev again: “The mystery of cognition and mystery of being are hidden in a human”; “The theory of cognition must be the doctrine of the whole human who does not know the apostasy from the Divine Trinity and from whom the Cosmos does not fall, does not become the ‘external world’”; “Extrahuman ideal being is fictional, meaningless, the sense reveals itself from the human, from his/her activity, and means the discovery of the human likeness of being”. It is true, indeed. Unfortunately, science acquires knowledge about the world “from the outside”, not through the non-objectificated Human. It is cognizing the same created objectificated Universe, i.e. it is completely another one, that one which actually exists. The whole baggage of knowledge of a science is tangle (mess) of objectificated information, obtained on the basis of the “gap” of the ontological integrity of being, its trinity is a fundamental property of matter in general. Non-ontologized knowledge is not true.

“At the heart of the whole view of the world, – as Ludwig Wittgenstein said, – is an illusion”. Apparently, this illusion is created by the “gap” of sex. Exactly this rupture led to the emergence of the “first atom” in the person of a “heterosexual” individual, on the basis of which biology invented “species”, uniting similar individuals in groups, and these groups in the higher units of the “biosystem”, which ultimately led to the doctrine of the “biosphere”. Chemistry also followed this scenario, studying the properties and transformations of “molecules” which are composed by “physical discrete atoms”. Physics also has not lagged in the creation and study of the objectified world. In the looking for “elementary discrete particles of matter” it is talking about the “Higgs bosons”, “superstrings”, “WIMPs (weakly interacting massive particles) of dark matter” etc., without understanding what it creates, classifies, studies. It happened that at the initial stage of its formation, scientific knowledge followed an objectification way, relying on the principles of discreteness and multiplicity of being. In fact, all scientific disciplines are one discipline that can be given the common name “objectology”, and therefore I dare say that such sciences as cosmogony, cosmology, biology, medicine, mathematics, chemistry, physics, sociology, psychology were faced with the fact that that they do not have a true subject of study. They are all drawn into the moor of atomism and objectification in the study of the apparent world.

The science has piled up mountains of conceptual husks, random facts and subjective theoretical schemes, false worldview attitudes, all other spiritual rubbish by which school textbooks are stuffed, on the base of which the younger generation is getting a formation of an objectivicionistic worldview, and there is pathologic moral of egoism and individualcentrism settling in the souls. The absurd situation in education is also in the fact that marks are giving to the pupil (student), but not to the teacher, because he/she is a teacher, and his/her purpose is to be able to teach, to convey knowledge to the pupil (student). First of all, students should be acquainted with epistemology, with the principles of holistic cognition of the world, their worldview should be formed on the basis of the ontology of the corporeal Universe unity, and their young heads would not be intoxicated with objectificationed worldview, which is constructed by the subject on the base of ontologically non-existent discrete “individuals”, “molecules», “atoms”, “elementary particles”…, not to envelop their minds by contrasting the objectified “human”-fiction (discrete individual) and Nature.

Of course, to reject the subject-object form of worldview – so indispensable for the empiric existence of the Human (!), is unacceptable. It is a natural and important step of epistemological reflection of the Human. The baggage of objectified scientific knowledge needs to be ontologically reconsidered, to understand that the way to Truth lies through a non-objectified (Three-gnostic) worldview. The Three-gnosis, overcoming objectification, is cognizing being holistically, transferring the Human essence into another worldview space, makes traditional “truths” meaningless, that are produced by the conductor of objectification which is the subject, changing the symbols of designation, which philosophy and science were trying (and they are trying) to perpetuate the false representation of the Human in the image of objectified individual that is a product of “gap” of sex. Overcoming the “gap” of sex makes the foundation for the formation of the future undifferentiated science, the only subject of which the Non-Objectified Human will be. The famous theorist of social Human objectification Carl Marx has outspoken about such science, although made it indistinctly: “Subsequently natural science will include the science about human to the same extent that the science about human will include natural science: there be one science”.

  1. The origin of evil

Why does evil exist? Marxism ascribes an immanent character to evil and connects its existence with the presence in things (objectified pieces of reality) of contradictions, “struggles of opposites”. Of course, this is an absurd ontology of evil. Evil is a consequence of the objectification activity of the subject. Basil the Great spoke wisely: “People would have no quarrels or wars if sin did not divide their nature into discrete masculine and feminine”. Regretfully, the spiritual leaders of mankind did not understand that. Their instructions were without knowledge of the essence of Human. From time to time, a dirty worldview shirt was put on the inside (objectified side) of humanity and it was tried on by the subject to the “human”-fiction – i.e. a discrete individual. There were various ways to happiness which were offered, such as: “The Way of the Buddha”, “The Way of Zen”, “The Way of Shiva”, “The Way of Tao (Dao)”, “The Way of Communism” etc., but all of them were driving the Human into a spiritual reservation, the name of which “Objectification”, rising all kinds of hostility between people as: ethnic, interethnic, gender, interfaith, economic, political and other conflicts. Blood stained all the civilizational achievements of the historical form of society as a form of objectified, embodied by the physical community (plurality) of discrete individual subjects. With such historical form, the bloody course of history will not be stopped neither the will of politicians, nor the appeals of leaders of denominations, nor by pacifist movements. For more than a hundred years, the Norwegian Nobel Committee has been awarding the Peace Prize, and during this time there have been many local wars, such as two world wars, and the third one is brewing… There are true words of clerical men of faith: “The whole world lieth in wickedness” (1 John 5:19, hereinafter Biblical quotes are cited according to the King James Bible Version, or KJV). The Norwegian Nobel Committee should know in its activity: evil is caused by objectification, it makes the Human one of the things of the world. In such a situation, hostility is not overcome. A transition from existing subject states to a Non-Objectified Human state is required. Only this will end wars between nations. In other words, the solution to the painful problem of peace lies in the plane of liberation of the Human from the slavery of objectification, which means that the ideology of social life must be based on the corporeal unity of humanity (“I am you”).

  1. The end of history

Unfortunately, politicians do not stop producing meaningless social ideologues addressed to the objectified “human”. The “human”-subject-object (discrete individual) remains a constant in the world system of knowledge. Mankind, being in the delusion of objectification, enveloped itself in economic alliances, military blocs, strategic partnerships etc., has divided itself nationally, religiously, politically – in a word, it approached the real limit of self-destruction. It continues to be enslaved by anthropological ideas of past centuries that focus on objectivist (atomistic) “materialism”. In the language of psychology, it means: the relationship between people, their way of life, spirituality (morality, consciousness, thinking) is not based on the unity essence of the Three-ego, but on the absolutization of the individual essence of “I” (“I am not you”). This separation is the potential of evil, which, under certain social conditions, generates bloody enmity between people. In short, the existing culture does not correspond to the ontological instruction of Christ – “Thou shalt thy love thy neighbour as thyself” (Matthew, 22:38) (in the sense of “neighbour”/“neighbor” as yourself, as your own essence). This point led to that morality is in a state of all-encompassing corruption. Anger, enmity and war are constant companions of social history. The mutilation of human relations has reached an alarming level. It feels like the end of history, its end. In the Second Epistle to Timothy, the Holy Apostle Paul described people at the end of history as follows in such way: “This know also, that in the last days perilous times shall come. For men shall be lovers of their own selves, covetous, boasters, proud, blasphemers, disobedient to parents, unthankful, unholy, without natural affection, trucebreakers, false accusers, incontinent, fierce, despisers of those that are good, traitors, heady, highminded, lovers of pleasures more than lovers of God” (2 Tim., 3:1-4). This is how we are today.

The world establishment, to this Open Appeal is addressed, must, indeed, realize the “dreadful” truth: history is ending because it is revolving around fiction – the “human”-object – a discrete individual. Eliminating the objectification (“gap”) of sex leads to the new anthropology, to posthistory. Berdyaev well realized: “The world must end, history must end…”; “The end of the world and history is, first of all, overcoming of objectification”. History is being replaced by the post-individual epoch, the epoch of individualization of Omnipotence, the epoch of resurrection of the Human after his/her long objectification necrosis.

  1. The practical framework for peaceful life: the state of the whole Human

The key to solving the problem of peaceful life of mankind is in the archetype of the ontological trinity of the Human himself/herself. The modern state is not a state of a whole (non-objectified) Human. It is a state of subjects, objectified ego-polarities. It is impossible to ensure the peaceful life of the state of subjects. The subjective “I am not you” occasionally leads humanity to war, destroys the world order.

The existential framework of peace is the formula “I am you”, embodying the ontological integrity of the corporeality of the Non-Objectified Human. We need the state of the Whole Human, without the “sly dissection” of sex, – “For he is our peace, who hath made both one, and hath broken down the middle wall of partition between us; Having abolished in his flesh the enmity, even the law of commandments contained in ordinances; to make in himself of two one new man, so making peace; And that he might reconcile both unto God in one body by the cross, having slain the enmity thereby…” (Ephesians 2:14-16). Overcoming the “gender gap” brings peace into a human's life. Therefore, the Norwegian Nobel Committee is obliged to award Ukraine the Nobel Peace Prize for discovering the Non-Objectified Human, without any burden of any subjective formalities for the nomination.

The Academician of the Ukrainian Academy of Original Ideas, Doctor of Philosophy Olena Borzova in her book “Triadology” strongly points to the need for a new paradigm of thinking at the modern level of humanity, when it grew and took shape into a single planetary formation, a single world order: “The mankind deep essential processes of development and in its external manifestations, began to obey universal laws and at this stage of universality requires a new method of thinking corresponding to this essence of universality, which would restore the ability to understand the unity and the “One” within the united diversity, consideration humanity from the very beginning of its emergence as a deep formation. Only by changing the scale of the problem, considering humanity as a single entity, we can see the effect of a universal law, the information principle, the role of which claims the sacred number three, which creates a three-dimensional way of life and three-dimensional way of thinking”.

There is no doubt that the threefold nature of the Non-Objectified Human determines the new norm of human behavior in relation to each other and to society. The creation of the state of the whole (holistic) Human is a guarantee of moral improvement of human relations on the universal formula of unity – “I am you”. The practical replacement of the historical (objectified) form of society with its mentality “I am not you” to the form of a society without objectification with the mentality “I am you” will mean the realization of Christ's instruction: “they may be one” (John 17:21). Civilization will inevitably be cleansed of the historical form of society together with its “heterosexuality”, the passport of “human”-fiction, certified in the status of a discrete unit (a citizen) of social existence of one or another national state-subject, will disappear. Nikolai Berdyaev was clearly aware of the decisive role of gender/sex in the formation of a just life in society. Instead of the generic understanding of sex, reduced to sexual acts, he emphasized the universal importance of overcoming the “gap” of sex: “Sex is a cosmic force, and only in the cosmic aspect it can be understood… The human is strengthened with the Cosmos, primarily through sex. In sex, the source of the true unity of human with the Cosmos…”. External objectivity and objectivity, as he emphasized, “are connected with sexual rupture, so the elimination of the rupture of sex will cause the transition of consciousness to the superconscious, in which the world will unfold on the other side of disintegration into subject and object”. After reviewing different types of social objectification of mankind (immoral capitalism, totalitarian communism, etc.), Berdyaev makes the conclusion: “Only social theory will lead a person out of the tragic path, which will be based on the disclosure of the mystery of sex, will overcome the sexual disunity of the world, because sex and love are connected with the mystery of rupture in the world, the mystery of individuality and immortality”. The source of suffering, pointed out this thinker, “must be seen in the inconsistency of human nature and the object world environment into which we are thrown, in the relentless collision of “I”/“Me” with another and indifferent to him “not-I/“not-Me”, with the resistance of the dead objectivity, i.e. in the objectification of human existence”. Healing the “sly dissection” of sex, as Berdyaev wrote, will lead to the restoration of the integrity of the “human”, to the emergence of a “new cosmos”, an era of the non-objectified spirit as holistic knowledge. Basil the Great also paid attention to this: “The elimination of the cunning dissection of the sex is a way to return to the knowledge that grace restores and renews in the reborn human”. In the Bible, the arrival of a reborn (renewed) Human, a Human without a “gap” of sex is notified by the words: “Lie not one to another, seeing that ye have put off the old man with his deeds; And have put on the new man, which is renewed in knowledge after the image of him that created him: Where there is neither Greek nor Jew, circumcision nor uncircumcision, Barbarian, Scythian, bond nor free: but Christ is all, and in all” (Colossians 3:9-11).

  1. Passport of the Non-Objectified Human

The sex is the Human himself/herself, enlightened by the triune (triple) nature. In practice, the liquidation of the subject state and the creation of a single world state of the whole (holistic) Human must begin with the formal procedure of the humanity’s identification in the One through the passport healing of sex, which will mean the elimination of the historical Human, the humanity’s transition to the status of the Non-Objectified Human. A Person's (Human’s) passport without “gender gap” should be legalized to the United Nations. The UN Human Rights Committee (and in fact the “human”-fiction) must draft a new passport and submit it to the UN General Assembly Extraordinary Session for approval. The current UN Committee on Human Rights (and in fact it is on “human”-fiction) must draft the new passport and submit it for approval to the Extraordinary Session of the UN General Assembly. In the passport identifier of the Non-Objectified Human on citizenship (belonging to a national historical state) is eliminated, in addition, instead of the column “gender of the person” is introduced identification parameter which is “age dynamics of gender transformation”. This is explained by that sex, like a Humanis one, not several as two, three ones etc. Gender/sex is in a state of constant transformationess. The known philosopher Vasilii Rozanov truthfully stated: “The whole man is only a transformation of sex, only a modification of sex”. The transformationess causes the emergence of a variety of its degrees of polarization, which in everyday life are subject to discrete-multiple reflection, which creates the apparent appearance of many so-called discrete “sexes” (“man”, “woman”, “hermaphrodite”, “transvestite”, “intersex”, etc.). And this, in turn, in the unenlightened with knowledge of the true nature of sex mind, creates a moral collision, when the so-called discrete “sex” in the form of “man” and “woman” are perceived as “normal”, and others – ‘hermaphrodite”, “transvestite”, “intersex”, etc. – are interpreted as deviations from the “norm”. “Foolishness begets itself”, as they say. The ontological equality, indissolubility, unity and transformativeness of the whole spectrum of polar states of the same sex has existential character – hence the justification of “same-sex love” and the condemnation of homophobia. Unfortunately, gender in its “heterosexual” interpretation continues the mission of dividing humanity. In the Netherlands, for example, “gender democracy” allows to indicate to the birth certificate that the person also belongs to the third “sex”.

Regarding the column “last name/surname, the first name, the second name” and the column “date of birth”. They should refer to the name of the subject and its fluidity in the passport identifier of the Non-Objectified Person/Human and not indicate the multiple status of the Person/Human, as is the case in the passport of a “human” as historical person. The Human is One, not Multiple. The concept “Human” and “subject” have different meanings, it is inadmissible to identify them. The subject is only a fluid “epistemological organ” of the Non-Objectified Human and represents the objectified ego-polarity of the Three-Ego.

  1. Immortality of the Human

The emergence of the idea of the existence of death is related to a misconception of the Human essence. The traditional mind interprets the corporeal renewal of ego-polarities (“souls”) extra-ontologically, physically passes it through “criminal historical time” and calls it the “birth” of a new “human” that is discrete individual and his/her “death” which is a departure forever into nonexistence. The irony of this perception of the corporeal renewal of the Non-Objectified Human is that there is no “human” discrete individual at all (such a “human” Christ called “dead” or “corpse”). With overcoming of apparent “gap” of a sex “death” disappears it is into obscurity. Nikolai Berdyaev rightly noted that difficulty of the decision of a problem of immortality depends that it is put in perspective of objectification, emission of human existence into the object world, the transformation of “the human into one of the things of the world”. He stated: “The human is thrown into the object world and the most important task is to stop objectifying, to stop creating fictions by transforming the continuous into the continuous, into an object, into an independent essence”.

The eternal substantial corporeality of the Non-Objectified Human by interconversion of incarnations (transition of each incarnation into another as in own “second” and own “third”), periodically generates his/her material corporeality, eternally renews it, as a result of which the Three-[E]ego (as “battery” of information) accumulates and stores all the information obtained by ego-polarities. Moreover, this provides the possibility of the existence of knowledge itself as such. The renewal of the material corporeality of the Human ensures the immortality of the former states of ego-polarities, which, as the classical studies of Stanislav Grof have shown, “come to life” under certain conditions. It is the Non-Objective Human who carries the truth of the “resurrection back from the dead”, revealing to us the cosmic meanings of life. The good news of the human immortality is clearly proclaimed by Christianity (Revelation 21:1, 4), it is voiced for a high style by the works of Maximus the Confessor. I appeal the world humanity to hear the good news from me: there is no more death, the Non-Objectified Human is discovered, he/she has risen after a continued objectification necrosis.

  1. “And ye shall know the truth, and the truth shall make you free” (John 8:32)

We are all one Non-Objective Human, and it is unacceptable to identify oneself with a “discrete individual” – what we subjectively surrender to and seem to feel as if there is a real existing thing. Let's listen to the truth of the words of Stanislav Grof, an expert on transpersonal psychology: “One, who realizes himself as a discrete “ego” as imprisoned in the skin, adheres to a paranoid in his view of himself/herself and the environment… A sense of absolute separation from the rest of everything is the product of ingrained ignorance, a dangerous illusion that is to blame for the fact that we live our lives unproductively, destructively and self-destructively (destroying ourselves). Awareness of one's essence as extending beyond the individual “ego” is not destruction, but birth to a higher reality, where we are reunited with our true nature”.

Certainly, it will not be easy to give up the shameful understanding of oneself as a “human” object (one of the “things of the world”), to imagine own being as a different reality, to feel cosmic unity in oneself and to move to cosmological meanings of life. But this must be done to put an end to our “fall from grace” – an aggressive and lustful existence smoldering in seductive lusts. It is necessary to keep the ego in moral purity, in the righteousness and holiness of the Truth, which Christ bequeathed in words: “Thou shalt love thy neighbour as thyself” (Matthew 22:37–39, or, in modern translation: “Love your neighbour as yourself”). It's time to see the contours of a new civilization, to change the social order, to align it to the Non-Objectified Human, to replace the discrete-individual form of society with the form of the society of the non-objectified, to identify humanity with the passport of the Human without the “sly” dissection of sex. It is enough for politicians to play charity “roulette” in the field of caring for the material well-being of the object “human”-fiction. The Passport of the Non-Objectified Human will become the maturity certificate of our mind, the document of decisive removal from our imagination of the old image of the world, it will confirm the true anthropocosmism and anthropocentrism of the Human as the measure and center of everything. It will nullify false public morality, burdened by objectivist ideologies permeated by legal, gender, moral and other aporia that constantly cause social turbulence.

Literature

  1. Kharchenko P. A. (1986). Antinomy of the individual and trinities. Ahroprom. Кyiv. 812 pp.
  2. Kharchenko P. A. (1993). From individual to Godman. UAOI. Kyiv.134 pp.
  3. Kharchenko P. A. (1998). Three-gnosis. Ahrarna nauka (Agrarian science). Кyiv. 400 pp.
  4. Kharchenko P. A. (2008).Trident as a symbol of the worldview of Ukrainians. Foenix. Кyiv. 184 pp.
  5. Kharchenko P. A. (2008). Three-Ego. Foenix. Кyiv. 420 pp.
  6. Kharchenko P. A. (2012). The Second Coming. Phoenix. Kyiv. 264 pp.
  7. Kharchenko P. A. (2013). The Non-Objective Human. Phoenix. Kyiv. 248 pp.
  8. Kharchenko P. A. (2015).Three-gnosis as the way to salvation. Phoenix. Kyiv. 148 pp.
  9. Kharchenko P. A. (2015). Preface to posthistory. Phoenix. Kyiv. 396 pp.
  10. Kharchenko P. A. (2018). The Revelation of Man without the “sly section” of sex. Ruta. Kamyanets’- Podil’s’ky. 376 pp.
  11. Kharchenko P. A. (2019). The overturn in worldview. Phoenix, Kyiv. 80 pp.
  12. Kharchenko P. A. (2019). Change in the status of God and the death of the objectified “human”. Phoenix, Kyiv. 104 pp.
  13. Kharchenko P. A. (1997/1998). Discovery of Ontohuman. Reports of the International Convention trinitarian knowledge (Dopovidi mizhnarodnoho conventu trynitarnykh znan’). №1/1. P. 26-66.
  14. Kharchenko P. A. (1992). Three-dimensional body of the Human and trialogue in ancient languages. Book: Space of Ancient Ukraine (Knyha: Kosmos Drevn’oyi Ukrayiny): . Kyiv. P. 32-55.
  15. Kharchenko P. A. (1997/1998). Ontology of numbers. Reports of the International Convention of trinitarian knowledge (Dopovidi mizhnarodnoho conventu trynitarnykh znan’). №1/1. P. 67-80.
  16. Kharchenko P. A. (2003/2006). Three-way Vacuum. Inventor of Ukraine (Vynakhidnyk Ukryiny). №2/1. P. 44-51.
  17. Kharchenko P. A. (1997/1998). Trilectron. Reports of the International Convention of trinitarian knowledge (Dopovidi mizhnarodnoho conventu trynitarnykh znan’). №1/1. P. 81-90.
  18. Kharchenko P. A. (1999/2000). Biological species as a product of the development of the Triune. Reports of the International Convention of Trinitarian Knowledge (Dopovidi mizhnarodnoho conventu trynitarnykh znan’). №1/1. P. 48-77.
  19. Kharchenko P. A. (1999/2000). Triple nature of human corporeality and origin grammatical categories. Reports of the International Convention of Trinitarian Knowledge (Dopovidi mizhnarodnoho conventu trynitarnykh znan’). P. 78-89.
  20. Kharchenko P. A. (2018). Essay of Three-gnostic worldview. Literary Ukraine (Literaturna Ukrayina). №25/26.
  21. Kharchenko P. A. (2019). Overcoming death. Literary Ukraine (Literaturna Ukrayina). №23/24.

 

Academician

Petro Kharchenko

August, 2020

 

The appeal was supported by:

Ivan Shulyak, academician, president of the Ukrainian Academy of Original Ideas.

Full members of the Academy:

Volodymyr Babukha, scientific theologian, honored innovator of Ukraine,

Valentyn Buhrym, Doctor of Philosophy, member of the National Union of Journalists of Ukraine;

Mykola Vazhyns’ky, Candidate of Philosophical Sciences;

Yuriy Holubenko, Doctor of Medical Sciences, Professor;

Lydia Holubenko, Doctor of Philology, Professor;

Vadym Ievdokymov, Doctor of Technical Sciences, Professor;

Victor Zotov, Professor, Senior Researcher;

Vitaliy Karpenko, Doctor of Social and Economic Sciences and Candidate Philological Sciences, member of the National Writers’ Union of Ukraine;

Stanislav Myhal’, Professor, First Vice-Chairman of the Designers’ Union of Ukraine;

Heorhii Pylypenko, Professor, Leading Researcher;

Valentyn Serdiuk, Doctor of Medical Sciences, Professor, Honored inventor of the USSR;

Vyacheslav Turchenko, writer;

Oksana Fesenko, Professor, Candidate of Economic Sciences;

Anatolii Sharapatiuk, Doctor of Economics and Candidate of Technical Sciences, Professor, Chairman of the Southern department of the Ukrainian Academy of Original Ideas;

Larysa Shrahina, Doctor of Psychological Sciences, Professor;

Dmytro Shupta, member of the National Writers’ Union of Ukraine.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *