У ранковую годину
ляжуть зорі спать,
небо чорную хустину
схоче раптом знять.
Покладе її у сховок,
знявши з вишини,
в скриню, де холодний морок
зберігає сни.
І розсипле срібні роси
напівсонна вись
над роздоллям, де покоси
пишні уляглись,
де подалі від отави
дріботять стежки
і гойдають в полі трави
дзвони-квіточки.
Викотиться поступово
сонечко ясне,
і під ним все… довго-довго
хустку не запне,
не сховає під зірками
небо завчасу
переспівану пташками
вранішню красу.
