Тремкої осені печаль
не відтворити і словами.
Є вдих та видих – пів октави
до лінії твого плеча.
Є площина чола, долонь.
Є музика провулків серця.
Барокова озветься сенсом
в колодязі моїх безсонь.
Прозріє і наплине день
крізь першу паморозь на вітах… –
стече остання плазма літа –
мені б краплиночку лишень!,
яку відкине часу млин.
І я, поранена об лопать,
триматиму свого бінокля,
а в лінзах – сонця клавесин.
Листопад 2020