Тарас Шевченко, автопортрет 1858 року

Тобі, наш Кобзарю!

Встань, Кобзарю, подивися,
На вільну Вкраїну.
Ти ж за неї так молився
В лихую годину.

Скільки років незалежна,
Та правди немає…
Іде війна нескінченна –
Москаль наступає.

Двісті років Ти – наш батько,
Ось сад біля хати.
Його нищить ворог хвацько,
Нема сил мовчати.

Ти писав про вільну волю,
Щоб без ворожини,
Бажав всім нам щастя-долі
І світлої днини.

Де криється тая правда?
І в чім її сила?
Залишилася лиш кривда
Та Вкраїна мила.

Народ мудрий та злиденний
По світу блукає,
Десь згубився в заробітках,
Де – Господь лиш знає.

Люди будуть тоді вільні,
Як скинуть кайдани,
Коли будемо ми вірні
Тим, що на Майдані.

Совість, честь і милосердя
Тримаймо за руку –
Нехай мине те безчестя
Без жодного звуку.

Хай не буде в світі рабства,
Що силує волю.
Нехай згине оте хамство,
Змішане із кров’ю!

В центрі живемо Європи,
Землі в нас багаті.
І ми зовсім не холопи,
Хліб є в кожній хаті.

Прийдуть мирні до нас весни
З криком журавлиним.
І воскреснуть віра й правда
З народом єдиним.

Заживемо ми насправді
В сім’ї вольній, новій,
Бо віримо своїй правді –
Не кремлівській сворі.

І створимо собі долю,
Мудрий наш Тарасе,
Проженемо злу неволю –
Господь шлях покаже.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *