9 Травня… Уже в сімдесятий раз ми відзначаємо цей незвичайний день.
Незвичайний, бо поєднує в собі не лише почуття гордості й торжества від перемоги над гітлерівським монстром, а й – глибокої печалі за мільйонами загиблих наших співвітчизників у страшній затяжній війні 1941-45 років. Недарма його називають святом зі сльозами на очах.
За радянських часів, коли йшлося про кількість жертв СРСР у Другій світовій війні, фігурувала цифра – 20 мільйонів (а згодом – і більше). А хто порахував, скільки не повернулося з фронтів і партизанських рейдів синів та дочок України? Скільки загинуло наших мирних жителів? Та й не лише українських. Приміром, величезних втрат зазнала і Білорусь, де війна торкнулася мало не кожної сім’ї. Одна тільки згадка про Хатинь багато про що говорить… А хіба не боровся у застінках Моабіту Герой Радянського Союзу кримськотатарський поет Муса Джаліль? Дорогою ціною заплатили усі народи колишнього Радянського Союзу за перемогу.
Кожен з них, в тому числі і український, вніс свою частку у боротьбу з німецьким фашизмом на фронтах і в тилу. Без цієї взаємопідтримки перемога була б неможлива. Тож більш ніж дивно прозвучали у прямому ефірі слова російського президента напередодні Нового 2011 року: «Тепер з приводу наших відносин з Україною, я дозволю з вами не погодитися, коли ви зараз сказали, що, якби ми були розділені, ми не перемогли б у війні. Ми все одно б перемогли, тому що ми – країна переможців». Ось так-то, шановні українці…
Цьогоріч святкуємо День Перемоги у тривожній обстановці хоч і неоголошеної, але війни. Це факт, хоча й називаємо її АТО. І не з далекими чужоземцями, а з … братньою Росією. І знову ж таки дивуємося лицемірству і цинізмові, коли читаємо на сайті президента Росії поздоровлення з нагоди 70-річчя звільнення України від фашистських загарбників: «Ми повинні дбайливо зберігати заповідні… чудові традиції братньої дружби і взаємовиручки… від щирого серця бажаю українським ветеранам Великої Вітчизняної війни доброго здоров’я, благополуччя і сили духу, а всьому братньому народу України – миру і процвітання». А за цими «щирими» словами – конкретні дії: введення «братніх» військ у Крим і окупація півострова, поставки важкого озброєння і «гуманітарних конвоїв» на Донбас, за побажаннями «миру і процвітання» – кривава трагедія. За даними ООН, із середини квітня до 6 жовтня на Сході України загинуло, як мінімум, 3 тисячі 660 душ, а близько 9 тисяч дістали поранення. А скільки ще вбитих і поранених додалося за період від 6 жовтня і до сьогодні!.. Уже майже мільйон жителів Донбасу мусили покинути свої домівки… Не висихають сльози на очах матерів за полеглими захисниками рідної землі…
І все ж ми віримо: український народ вистоїть у цій боротьбі. Хоч ми і не називаємо себе хвалькувато «країною переможців», та в нас достатньо сили духу, щоб захистити свою державу, свій народ.
Бо, як стверджує Герой України, народний депутат України II – VI скликань, генерал-лейтенант Григорій Омельченко, «… на таку жертовність, яку виявляють світові наші солдати, волонтери, прості українці, не здатна жодна нація, бо на нашому боці Правда і Бог».
Вітаємо вас, шановні читачі, зі Святом Перемоги. Здоров’я і миру усім ветеранам Другої світової війни і всім, хто бореться за свободу України сьогодні.
Вічна пам’ять полеглим у війні з гітлерівською навалою, а також воякам, які загинули на Донбасі, захищаючи Україну!