Пташина вірність

Летіли лелеки

Лебедина вірність

Кружляла в небі лебедина пара,
Вона танок закоханих вела.
Та раптом налетіла грізна хмара
І обпалила дужих два крила.

Лежав у травах лебідь білокрилий,
В очах відбились відчай і печаль…
А далі як? Без крил він став безсилий,
Він не злетить у піднебесну даль.

Над ним лебідка билась, і втішала,
І підставляла, як могла, крило.
Душа її від розпачу кричала,
А навкруги буяло все, цвіло.

І десь призивна пісня зазвучала,
І кликала її у синю вись.
Та у очах коханого читала:
“Лебідко моя люба, не журись”.

Не похитнулась лебедина вірність,
Хоч серце обпікалося слізьми.
Це був екзамен на високу зрілість:
Любов, як пісню, захистить крильми.

І лебідь мужній не скоривсь недолі,
У мріях вирушав у свій політ.
І завжди поруч на життєвім полі
Лебідка мила вже багато літ.

Вона – його надія і опора,
Тендітна, ніжна, добра, чарівна.
Вона – його зоря ясна, прозора,
Омріяна, як в юності весна.

І лине пісня ніжна, лебедина,
Що не підвладна грозам і вітрам.
Хай світла їм простелиться стежина,
Яка належить вірним двом серцям.

Панує осінь

Панує осінь у моїм саду:
Стежини припорошені красиво.
І я туди, у храм природи, йду,
Сумна, звичайно, й все ж таки щаслива.

Хоч солов’їний спів давно затих
І відродили вишні щедро соком,
Я не забуду днів тих чарівних,
Коли була в полоні мрій високих.

Господарює осінь у садах…
Летять лелеки в тихому смерканні.
Хай буде вільно вам на всіх вітрах!
І повертайтеся з мандрівок дальніх.

…Відпломеніє осінь у саду,
Опалим листям щемно відкружляє.
Та вірю – я в мій сад іще прийду
Послухать, як весна дзвінка співає.

Летіли лелеки

Летіли лелеки з далекого краю,
Летіли додому, до рідного гаю,
Летіли до поля, що пахне житами,
Де пісня свободи гуляє з вітрами.

Спішили до хати, де їхнє гніздечко.
Втомились в дорозі, та вже недалечко.
Вже обрії милі: і поле, й дорога.
Та що це гуркоче? І в серці тривога.

Дими здійнялися, сади посивіли…
Лелеки спішили, лелеки летіли…
А хати немає – війна спопелила.
Та дух не спалила, лиш дужчали крила.

Тут будуть ще їхні пташата літати,
А батько і мати добру научати.
Розвіються хмари, і сонце засяє
Для їхньої хати, для рідного краю.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *