РОМЕН-ЦВІТ
На ромені погадаю,
Чи кохання є, чи ні.
Доля все розподіляє,
Та чи випаде мені?
Відриваю пелюстки –
Любить чи не любить…
Так було у всі віки:
Вірять ромен-цвіту люди.
Білим-білим ромен-цвітом
Душу зачаровує.
Повертайся теплим літом,
Де любов-життя моє.
Понад річкою у лузі
Зарясніє цвіт ромену.
Зрозумійте мене, друзі,
То любов прийшла до мене.
Той чарівний ромен-цвіт
Нагадав мені кохання.
Став немилим білий світ,
Бо кохання є страждання.
Миттю пролітають роки –
Спогади в душі живі.
За собою чую кроки,
Коси бачу житаві.
Перше назавжди кохання –
Неповторний чудо-світ.
Що люблю – моє зізнання,
Чисте, як ромену цвіт.
РОЗКВІТАЙ, РОМЕН, РОЗКВІТАЙ
Місто наших надій і мрій,
Де кохання твого зоря,
Стоголосий каштанів спів
Біля вічного Кобзаря.
Цвіт каштанів, ромену цвіт…
Молодіють твої літа.
Наша пісня – тобі привіт.
Розквітай, Ромен, розквітай.
Про чарівну твою красу,
Наша пісне, над містом лунай.
Цвіт ромену у серці несу –
Батьківщини моєї край.
Над тобою воєнні роки
І ясні прогриміли дні.
Чути маршу суворого кроки
У відлунні тієї війни.
Загоїли воєнні рани,
Відновили красу твою.
Молоді зацвіли каштани
Біля вічного вогню.
Віддаємо тобі свої руки,
Віддаємо тобі серця,
Неможлива між нами розлука:
Наше місто – це наше життя.