Ромни. Гостинний двір.

РОМНИ

Ромни – місто обласного підпорядкування з 1962р., центр району, залізнична станція. Розкинулося на правому березі річки Сули ( лівої притоки Дніпра), біля впадіння в неї річки Великий Ромен. Відстань до м. Сум – 100 км. Населення -45,3 тис. чоловік.
Місцевість, на якій розташоване місто Ромни, була заселена вже в 6-5 століттях до нашої ери. Свідченням цього є виявлений тут курганний могильник скіфських часів. На околицях Ромен досліджено також слов’янське городище сіверян, що існувало у 8-10 століттях. На території міста, крім того, збереглися залишки давньоруського могильника, на якому розкопано 4 поховання, та два городища.
Вперше Ромни згадуються під назвою Ромен у «Повчанні» Володимира Мономаха, записаному в літописі під 1096 роком, де розповідається про похід князя проти половецьких ханів Аепи та Боняка. Тоді місто Ромен входило до Переяслівського князівства. Можливо, Ромен, як і багато інших міст Киівської Русі, в середині 13 століття було зруйноване монголо-татарами.
Нове поселення виникло в 15 столітті.На початку 16 ст. в документах згадується Старе й Нове Руменське. Наприкінці 16 ст. Ромни згадуються у Воскресенському літописі як значний оборонний пункт на півдні Російської держави. На початку 17 ст. Ромни вже були чималим укріпленим містом. Тут налічувалося близько 300 дворів ремісників, торговців, селян. Навколо нього виникли дрібні поселення. Кількість жителів міста швидко зростала за рахунок переселенців із Правобережної України, що тікали від гніту польських феодалів.
За Деулінським перемир’ям 1618 р. до Польщі відійшла майже вся Чернігово-Сіверщина, в т.ч. й місто Ромни. Характерним прикладом свавілля польських магнатів можуть служити дії Я.Вишневецького. 14 травня 1644 року він на чолі великого озброєного загону напав на Ромни, незадовго до цього віддані польським королем надворному маршалку О. Казановському, і силою зброї утримував місто, грабував його, знущався над беззахисним населенням. Навіть король змушений був поступитися перед магнатом. Ромни стали власністю Вишневецького. На місці старих оборонних споруд Вишневецький побудував замок, у якому розташував військовий гарнізон. На територїї замку на березі Сули стояв палац, укріплений ровами й валами. У місті жили міщани, козаки й селяни. Багато роменських козаків і міщан займалися ремеслами, зокрема виробляли тканину, взуття, залізні знаряддя праці. Були й майстри-золотарі. Велася жвава торгівля сіллю, вовною, тканинами, худобою, зерном, горілкою, тютюном, зброєю та порохом. Був навіть спеціальний торговий двір, де зупинялися приїжджі купці й торговці.
Жителі платили феодалові грошову й натуральну ренту, виконували різні повинності.
Найбільш експлуатованою частиною населення були посполиті. Для польської шляхти селянин був не людиною, а «бидлом». Вона відверто паплюжила українську мову, культуру, звичаї.
Під час селянсько-козацького повстання на Україні в 1637 році населення Ромен брало участь у боротьбі проти польської шляхти. Після придушення повстання частина міщан і козаків покинула місто і переселилася в Росію. Вишневецький звернувся до путивльського воєводи з листом, щоб той наказав зловити втікачів. Але намагання Вишневецького повернути людей і припинити втечі були марними.
Коли почалася визвольна війна українського народу 1648-1654рр., активну участь у ній взяли й жителі Ромен. У травні 1648 року вони вигнали війська Вишневецького. Сам Вишневецький разом зі своїми посіпаками втік на Правобережжя. Місто стало центром козацької сотні Миргородського полку. Роменська сотня брала активну участь у всіх боях селянсько-козацького війська проти польсько-шляхетських загарбників. У 1651 році після підписання Білоцерківської угоди на Подніпров’ї вибухнуло селянське повстання проти польської шляхти. У 1652р. воно охопило Полтавщину (р-н м. Прилуки і Ромен). Коли в березні 1652 року біля Ромен з’явився великий загін королівських військ, населення озброїлось і не впустило ворога.
Ромни відігравали чималу роль у розвитку економічних і політичних зв’язків між Україною та Росією: на ярмарки в Ромни часто приїжджали торгові люди з різноманітними товарами, роменські купці торгували в російських містах. Під час переговорів про возз’єднання Украіни з Росією через Ромни їздили українські й російські посли з листами Богдана Хмельницького та російського царя. Жителі Ромен радо зустріли рішення Переяславської ради 1654 року про возз’єднання України з Росією.
Після 1654 року згідно з царською грамотою Ромни з селами та угіддями, що належали до міста, потрапили під владу генерального писаря Запорізького війська Виговського. Ставши гетьманом, Виговський разом із частиною козацької старшини, яка дотримувалася польської орієнтації, намагався відірвати Україну від Росії і відновити польсько – шляхетське панування. Це викликало обурення серед широких народних мас. Навесні 1658 року на Полтавщині вибухнуло народне повстання, один із осередків якого був у с. Поділках. Тут зібралося близько двох тисяч повстанців на чолі з козаком Клименком. У листах, розповсюджуваних серед жителів міста й навколишніх сіл, повстанці писали, що виступають проти гетьманського уряду й незабаром рушать на Ромни знищувати старшинську адміністрацію, яка пішла на зговір із польською шляхтою.У відповідь на це найманці Виговського влітку 1659 року захопили й спалили Ромни. Але невдовзі місто було відбудоване. В 60-70-х роках 17 століття тут постійно перебували козацькі загони, які охороняли його від нападів польської шляхти й турецько-татарських загарбників. Козаки брали активну участь у боротьбі проти військ польського короля Яна Казимира в 1663-1664рр. і в Чигиринських походах російських та українських військ у 1677-1678 роках.
Під час Північної війни Ромни опинилися в зоні активних бойових дій. Прихильники гетьмана Мазепи допомогли шведським військам 18 листопада1708 року зайняти місто. Король Карл 12 розташував тут свою штаб-квартиру. Однак спільні дії російських військ і козацько- селянських загонів не давали шведам спокою. Жителі чинили опір ворогові, ховали продукти харчування, худобу. 16 грудня 1708 року Карл 12 мусив залишити Ромни і вирушив до Гадяча. Через два дні у місто вступили російські війська. 3 січня 1709 року шведи знову з’явилися під Ромнами й почали штурм. Втративши до 2 тисяч чоловік убитими і стільки ж пораненими, вони 7 січня знову оволоділи містом, у якому перебували до квітня 1709 року.
Протягом першої половини 17 століття Ромнами володіли поміщики Маркевичі, а роменський сотник підлягав лубенському полковникові. Після запровадження на Слобожанщині повітів у 1763 року Ромни стали повітовим центром Лубенського полку. В 1764 році в місті проживало 4319 чоловік, у т.ч. 327 міщан,1317 козаків, 1969 селян та 106 чоловік духовенства. 790 чоловік займалися ремеслами, 137 – торгівлею. В місті працювали цегельний завод, 2 пивоварні, 5 солодовень, 346 крамниць. Щорічно в Ромнах відбувалися чотири великі ярмарки, на які доставлялися товари з інших міст України, Росії та Білорусі. Найбільший, Іллінський ярмарок, був відомий далеко за межами України, він тривав до трьох тижнів. Ромни славилися вирощуванням і переробкою тютюну. Виробництво його особливо поширилось у другій половині 18 століття. Тоді в місті було створено тютюнову контору.
Значну частину населення Ромен у другій половині 18 – на початку 19 століття становили покріпачені селяни, які відбували панщину, що доходила до 3-4 днів на тиждень, та інші феодальні повинності. В грудні1751 року селяни приміського села Засулля відмовилися відбувати повинності на користь поміщиці Маркевич. Спроба силою примусити їх підкоритися привела до заворушення, яке було жорстоко придушене. На Роменщині деякий час діяв загін народного месника Семена Гаркуші. В лютому 1784р. Гаркушу та інших кількох його товаришів схопили в Ромнах царські урядовці. Після жорстоких катувань його засудили й заслали на каторгу. На знак протесту проти гноблення селяни часто підпалювали поміщицькі садиби. У 1796 році 17-річна кріпачка Лопушинова спалила поміщицький будинок. За це суд присудив її до биття різками й заслання до Сибіру. 1809 року відбулося заворушення серед поденних робітників, які працювали на брукуванні вулиць. Вони вимагали від місцевих властей збільшити плату з 30 до 35коп. на день.
У 1781 році Ромни стали повітовим центром Чернігівського намісництва, з 1796 року Малоросійської, а з 1802 року – Полтавської губернії. На початку 19 століття Ромни були частково перебудовані. Тоді прокладено нові вулиці – Полтавську й Московську, почалося спорудження будинків міського типу. 1830 року побудовано дерев’яний міст через річку Сулу. В місті виникли нові невеликі кустарні підприємства, зокрема чотири цегельні та кахельний завод. З 1800 року діяла також мануфактура, яка виробляла щороку понад 30 тисяч аршинів тканини, 1500 хусток. Мануфактура мала 50 верстатів, на ній працювало 86 вільнонайманих робітників. 1835 р. став до ладу механічний завод, де виробляли молотарки, віялки, соломорізки, крупорушки, плуги, борони. На заводі була обладнана майстерня, яка виготовляла вози, карети й брички.
Напередодні реформи 1861 року Ромни мали 4 площі, 22 вулиці, 54 провулки. Будинки були в основному одноповерхові, дерев’яні. Населення становило 5563 чоловіка, в т.ч. 2796 міщан, 1083 селянини, 648 купців і торговців, 353 військових, 250 чоловік духовенства та інші. Серед міщан ремісників було 275 чоловік, робітників – 402.
Ще в першій половині 18 століття в Ромнах при соборній церкві існувала школа, де дітей навчали читати церковнослов’янською мовою. На початку 19 століття діяли 4 парафіяльні школи, які відвідували переважно діти заможних козаків, міщан та купців. У 1806 році відкрито повітове училище, перетворене 1851 року на дворянське. Але більшість населення міста була неписьменною. У гостинному дворі, побудованому в 1804 році, були книжкові крамниці. Під час ярмарків до міста приїжджали театральні трупи.
Перший театр у Ромнах, побудований місцевим поміщиком В.А. Полетикою наприкінці 18 століття, проіснував до1835 року. Того ж року купець Терновець І.С. збудував другий театр, який діяв до 1851 року. В театрі ставилась вертепна драма, часто виступали приїжджі театральні трупи І. Штейна, Калиновського, кріпосна трупа Хорвата з Харківщини. В 1818, 1819, 1829 роках у роменському театрі виступав великий російський актор М.С. Щепкін. У 1845 році в складі однієї з кріпосних труп тут виступав видатний український актор К.Т. Соленик, талант якого високо цінував Т.Г. Шевченко.
Ромни – батьківщина багатьох відомих діячів мистецтва й культури. Тут народилися маляр та різьбяр по дереву А.Г. Атович, а також художник Г.А.Стеценко(1710-1781), автор багатьох картин і портретів. Одним із кращих творів Стеценка є «Мадонна», що експонується у музеї. Багато років у Ромнах працювали збирачі документів з історії України 15-18 століть В.Г.Полетика(1765-1845), видатний український і російський філолог О.О. Потебня(1835- 1891).
Реформа 1861 року не принесла роменським селянам справжньої волі, не полегшила їх економічного становища. В руках поміщиків лишилося 87,8% усієї приватновласницької землі. Мізерні наділи, що їх одержали селяни, не могли забезпечити навіть напівголодного існування сім’ї: 103 селянські господарства жили тільки з поденної роботи, із 198 дворів щороку ходили на заробітки в інші міста. Понад 850 чоловік виїхали з Ромен у пошуках засобів існування.
Скасування кріпосного права прискорило розвиток капіталізму. В 1873 році стала до ладу Лібаво-Роменська залізниця. В 1888 році її продовжили до м. Кременчука. В другій половині 19 ст. працювали заводи: винокурний (з 1786р.), шкіряний, миловарний( з 1870, 1895рр.), спиртоочисний(з1879р.), солодовий(з 1881р.),
Було дві тютюнові фабрики. На механічному заводі введено в дію ливарний цех. 1874 року закінчено спорудження паровозного депо. Виникнення нових підприємств зумовило приплив робочої сили й збільшення кількості населення міста, яке з 1858 до 1897 року зросло майже у три рази і становило 16200 чоловік.
Умови життя й праці робітників промислових підприємств були надзвичайно тяжкі. Робочий день тривав 13-14 годин. Особливо жахливі умови були на тютюнових фабриках, де налічувалося 340 робітників, з них 223 підлітки. Вкрай низькою була заробітна плата. Так, чорнороби на підприємствах одержували в середньому 4 крб на місяць, жінки і підлітки – ще менше. Значну частину заробітку поглинали штрафи.
Жорстока експлуатація, політичне безправ’я, всілякі утиски, тяжкі умови життя трудящих сприяли розгортанню революційно – демократичного руху. 1878 року в Ромнах виник перший революційний народницький гурток, але за доносом провокаторів він був викритий. Наприкінці 1879 року виник ще один революційний народницький гурток. Члени його вели революційну пропаганду серед робітників і молоді; розповсюджували одержану з Петербурга народницьку літературу, зокрема прокламації «К русскому народу», «Русскому обществу от революционеров» «листи» «Народной воли». Гуртківці підтримували зв’язки з народниками Гадяча, Глухова, станції Бахмач, обмінювалися з ними літературою. В липні 1883 року поліція розгромила роменський гурток.
У Ромнах провів дитячі роки і жив улітку 1891 року під наглядом поліцїї в1897-1899 рр. Ю.Д. Мельников, один із організаторів перших марксистських гуртків на Україні. 1897 року він за допомогою робітників роменського депо виготовив раму для верстатів підпільної друкарні, в якій друкувалась газета «Вперед» київської соціал-демократичної групи «Рабочее дело». Незважаючи на тяжку хворобу, Ю. Мельников вів серед роменських робітників пропаганду марксистських ідей, передавав їм революційну літературу, вчив конспірації. Під його керівництвом у депо був створений нелегальний робітничий гурток. У 1902 році розпочала роботу Роменська група РСДРП. 1904 року вона налічувала кілька десятків чоловік. Того ж року група ввійшла до складу Поліського комітету РСДРП, який стояв на ленінських позиціях.
Роменські соціал-демократи були тісно зв’язані з робітниками підприємств. Вони викривали імперіалістичний характер російсько- японської війни, розповідали про подїї в країні. Група мала гектограф та свою печатку. Лише за 8 місяців 1904 року її члени розповсюдили 18 назв листівок і брошур Поліського комітету РСДРП. В 1905 році група організувала святкування 1 Травня. На багатьох підприємствах міста відбулися мітинги.
Під впливом революційної пропаганди в Ромнах у червні 1905 року відбулися антивоєнні виступи; на початку жовтня застрайкували робітники багатьох підприємств. З 11 по 17 жовтня роменські робітники взяли участь у Жовтневому всеросійському політичному страйку. 18 жовтня, коли стало відомо про царський маніфест, у Ромнах відбулася багатолюдна демонстрація. Були звільнені політичні в’язні.
Після придушення Грудневого збройного повстання в Москві реакція перейшла в наступ. І все ж, незважаючи на репресії, 7 січня 1906 року в місті знову відбулася демонстрація, яку зустрів загін козаків і поліцїї. 8 серпня 1906 року застрайкували робітники чавуноливарного заводу. Вони вимагали поліпшення житлових умов, збільшення в 1,5 раза плати за понаднормову роботу. В скарзі фабричному інспектору робітники писали, що живуть у казармі, де протягом місяця не міняють підстилку. Хліб їм дають із цвілого борошна, риба гнила, суп із червяками й тарганами. Роменські соціал-демократи підтримували зв’язки з Конотопською групою та Полтавським комітетом РСДРП. Вони одержували нелегальну літературу й розповсюджували її серед робітників. 9 березня 1907 року в Ромнах на поштамті поліція конфіскувала кілька пакетів із газетою «Пролетарий». Восени 1907 року, коли посилився наступ реакції, Роменська група РСДРП була розгромлена.
Напередодні Першої світової війни в місті було кілька здебільшого невеликих підприємств. На чавуноливарному, ректифікаційному заводах, трьох заводах газованої і фруктової води, тютюновій фабриці, друкарні та восьми млинах були парові двигуни. У місті налічувалося 618 ремісників. У Ромнах та на околицях торгували 334 крамниці, було кілька контор, які вели оптову торгівлю. 1910 року в місті проживало 15739 чоловік.
На початку 20 століття в Ромнах і повіті працювало 9 лікарів і 22 фельдшери та акушери. На одного лікаря припадало 16770 чоловік. У 1907 році побудовано земську повітову лікарню на 70 ліжок, відкрито амбулаторію і дві приймальні палати для залізничників, де медичну допомогу подавав лише один лікар.
У місті працювали реальне училище( відкрите 1887 року), жіноча гімназія( відкрита в 1867 році), міське трикласне училище та 5 церковнопарафіяльних шкіл. Однак діти трудящих могли вчитися тільки в початкових школах, бо плата за навчання в реальному училищі та жіночій гімназїї була високою. У 1910 році кількість письменних серед чоловіків становила 32%, серед жінок –24%.
З 1882 року в Ромнах існував аматорський театр. Того ж року в ньому дебютувала в ролі Одарки в п’єсі Квітки – Основ’яненка «Сватання на Гончарівці» корифей української сцени Г.П. Затиркевич-Карпинська(1855- 1921рр.). 1907 року роменські любителі створили в місті «Російсько-українське вокально-драматичне товариство», яке в 1912 році налічувало 66 чоловік. Тільки за один рік драматична трупа поставила 15 вистав, переважно українські класичні п’єси.
Коли почалася Перша світова війна, промислове виробництво в місті різко скоротилось. У зв’язку з нестачею кваліфікованої робочої сили, палива та сировини закрилися цегельний і спиртовий заводи, паровий млин та кілька інших підприємств. До міста прибуло багато біженців та поранених. Не вистачало продовольства, промислових товарів, росла дорожнеча. В 1915 році почалася епідемія холери, від якої загинуло багато людей.
Як тільки в Ромнах стало відомо про провал самодержавства, на підприємствах почалися збори й мітинги, виникали професійні спілки та фабрично-заводські комітети. Більшовицьку групу очолили М.І. Галаган – активний учасник подій 1905 року, П.Є. Глушко та Є.П. Хоменко, що повернулися з фронту. Місцева буржуазія організувала громадський комітет, який підтримував комісара Тимчасового уряду. В середині березня 1917 року в місті була створена Рада робітничих і солдатських депутатів, але в ній переважали меншовики та представники буржуазно-націоналістичних партій.
Керуючись рішеннями 7(Квітневої) конференції РСДРП(б), більшовики міста посилили боротьбу за маси. Вони часто виступали на мітингах і зборах, де роз’яснювали політику більшовиків, які складалися в основному з фронтовиків, що повернулися додому.
З радістю зустріли трудящі Ромен повідомлення про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, але владу в місті захопили ставленики буржуазно-націоналістичної Центральної ради. Після 1 з’їзду Рад України 11-12 грудня 1917 року, який проголосив Україну Радянською республікою, ще більше загострилася боротьба між трудящими масами та експлуататорами. 31 грудня 1917 року «Селянська спілка» скликала в Ромнах повітовий з’їзд селян і підготувала для схвалення наказ про підтримку політики Центральної ради. В роботі з’їзду взяли участь колишні фронтовики, серед них були й більшовики, які розповіли присутнім про 2 Всеросійський з’їзд Рад і прийняті ним декрети, викрили зрадницьку роль Центральної ради та буржуазно-націоналістичної «Селянської спілки». Розгнівані делегати вигнали прибічників спілки. Більшовики посилили агітацію у 18-у запасному полку, завдяки чому більшість його солдатів пішла за ними. 7 січня 1918 року в Ромни вступили революційні загони харківських робітників, які разом із роменськими робітниками вигнали з міста ставлеників Центральної ради. А через три дні відбувся перший повітовий селянський з’їзд, який проголосив встановлення Радянської влади в повіті й обрав ревком. Головою повітового військово-революційного комітету став більшовик Ткаченко. Комітет зосередив у своїх руках всю владу в місті.
На початку березня 1918 року на зборах роменських більшовиків була організаційно оформлена місцева організація РСДРП(б). До її складу входило 24 чоловіки. Серед них найбільш активними були Гвоздецький, Ткаченко, Савченко, Крутень. Під керівництвом парторганізації та ревкому почалося здійснення соціалістичних перетворень. Поміщицькі та великі куркульські господарства було конфісковано, землю і майно передано сільській бідноті. З робітників організовано червоногвардійський загін у складі 200 чоловік, який допомагав ревкому забезпечити революційний порядок. Поступово нормалізувалося життя міста.
Дальше розгортання соціалістичного будівництва перервав наступ кайзерівських військ. Переважаючі сили німецьких загарбників зламали оборону об’єднаних загонів Червоної гвардії у районі Конотоп – Ромни. 22 березня 1918 року Ромни були окуповані. Почалися репресії, грабежі, насильство. В перші ж дні загарбники видали наказ, що всіх, хто розповсюджуватиме більшовицькі листівки, чекає смертна кара. Тільки з 23 березня до 27 травня з Роменського повіту було вивезено до Туреччини 8 тисяч пудів зерна й борошна, багато худоби. Закрилися підприємства і школи. Але трудящі міста не скорилися ворогові. Роменська більшовицька організація пішла в підпілля. Керівником її з першого дня окупації став залізничник – більшовик С.С. Щучка. Підпільники-більшовики вели серед населення агітацію, підтримували тісний зв’язок із партизанськими загонами навколишніх сіл, добували для них зброю, забезпечували агітаторів нелегальною літературою. 21 липня 1918 року залізничники Роменського вузла приєдналися до загального страйку залізничників України. Страйк тривав майже місяць. Гетьманцям і окупантам вдалося натрапити на слід роменських більшовиків. 29 вересня були заарештовані С.С. Щучка і кілька членів організації. Але більшовики продовжували діяти. Вони ще енергійніше стали готувати повстання проти ворога. В місті був створений партизанський загін.
Наприкінці листопада 1918 року об’єднані загони партизанів м. Ромни, сіл Глинська та Ведмежого вигнали німецьких окупантів. У місті розпочав роботу військово-революційний комітет. Але, скориставшись перевагою сил, владу в Ромнах захопила буржуазно-націоналістична Директорія.
Трудящі Ромен під керівництвом більшовиків розгорнули боротьбу за відновлення Радянської влади. 4 грудня 1918 року повстали політичні в’язні тюрми. Вони роззброїли варту й вийшли на волю. Спираючись на партизанські загони, партійна організація почала працювати напівлегально, готувати сили для розгрому петлюрівців. Робітники, все трудяще населення підтримували більшовиків. 22 січня 1919 року ще до підходу частин Червоної Армїї, спільними силами партизанських загонів, що діяли на Роменщині, петлюрівці були вибиті з міста. Влада знову перейшла до рук революційного комітету.
На початку березня 1919 року відбулися перші вибори до Роменської міської Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. З 50 обраних 45 були комуністами. Тоді ж був обраний і повітвиконком, якому ревком передав усі свої повноваження. Головним завданням органів Радянської влади була організація допомоги Червоній Армїї і трудящим промислових центрів. Лише 20 травня 1919 року загін продармійців конфіскував у спекулянтів на станції Ромни тисячу пудів хліба. В місті були націоналізовані підприємства, великі магазини, налагоджувалася робота шкіл. На тютюновій фабриці виник перший комсомольський осередок. Почала виходити газета «Известия» – орган Роменського повітового виконавчого комітету.
Влітку 1919 року з півдня рушили полчища денікінців. Робітники роменських підприємств збиралися на мітинги, запевняли роменську владу, що всі, як один стануть на захист революції. У місті було створено комуністичну роту, що ввійшла до складу 46-ї стрілецької дівізїї під командуванням героя громадянської війни І.Ф. Федька, а також молодіжний загін, який 17 червня 1919 року із Ромен вирушив на фронт. 18-19 липня 1919 року в Ромнах перебував інструкторсько- агітаційний поїзд ім. Леніна, на якому прибув до Ромен С.В. Косіор.
18 серпня 1919 року денікінці підійшли до міста. Після запеклих боїв наступного дня білогвардійці захопили Ромни й відновили дореволюційні порядки. Вони по-звірячому закатували й розстріляли понад 500 комуністів та радянських активістів. Переслідували навіть тих, кого запідозрювали в прихильності до Радянської влади. І все ж, незважаючи на терор, підпільна партійна організація вела серед трудящих велику агітаційну роботу. Комуністи систематично інформували жителів про становище на фронтах, про життя Радянської Росїї, закликали їх саботувати розпорядження денікінців, готуватися до остаточного розгрому ворога. В селах Засуллі, Глинську, Хоминцях діяли партизанські загони, які вели рішучу боротьбу з білогвардійцями.
Спільним ударом 3-ї Особливої Червоної кавалерійської бригади 12-ї армії та партизанів 29 листопада 1919 року Ромни були визволені. 2 грудня 1919 року влада в місті й повіті перейшла до новоствореного повітового військово – революційного комітету, головою якого став І.М. Лихвар. Тимчасовий комітет Роменської повітової партійної організації та ревком провели велику роботу щодо забезпечення громадського порядку.
5 грудня створено радянську робітничо – селянську міліцію. Вживалися заходи щодо боротьби з спекуляцією, поліпшення постачання Червоної Армії та населення хлібом. До громадсько-політичного життя активно включилася молодь. 31 грудня 1919 року в місті створено комітет Комуністичної Спілки Молоді. 19 січня відбулася перша повітова партійна конференція. Вона розглянула важливі питання життя міста й повіту. На конференції був обраний повітовий комітет. Наприкінці грудня 1919 року при повітовому ревкомі почала працювати Рада народного господарства, яка обстежила і взяла на облік промислові підприємства, запаси палива, сировини. В боротьбі з епідемією тифу допомогли трудящі Москви – вони надіслали медикаментів на 1,5 млн. крб. У квітні 1920 року за ініціативою комуністів і комсомольців у повіті проведено тиждень фронту й праці. Він закінчився 1 травня суботником, у якому взяло участь майже півтори тисячі чоловік. 9 грудня 1920 року до Ромен вдруге прибув інструкторсько-агітаційний поїзд ім. Леніна, його очолював Г.І Петровський. Поїзд гаряче зустріли трудящі міста. Г.І. Петровський взяв участь у роботі повітового зїзду комнезамів, який відбувся 10 грудня 1920 року.
Становлення Радянської влади в Ромнах і повіті проходило в складних умовах. Під час наступу польських загарбників активізувалися куркульські банди. На початку 1921 року довелося вести боротьбу й з махновською бандою Щуся. Роменський повітовий комітет партїї направив проти банд загін, очолюваний Ф.К.Лисенком. 11 січня 1921 року в Ромнах проїздом побував командуючий збройними силами України М.В. Фрунзе, який висловив подяку роменському загону за боротьбу з бандами. Протягом 1922-1923рр. бандитизм у повіті було ліквідовано.
В листопаді 1921 року обрано міську Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів та повітвиконком, якому ревком передав свої повноваження. За роки іноземної воєнної інтервенції та громадянської війни народне господарство міста було зруйноване: не працювали завод сільськогосподарських машин, тютюнові фабрики, більшість млинів та інші підприємства. На 1 листопада 1923 року було понад 1700 безробітних.
Трудящі Ромен, незважаючи на тяжке економічне становище в місті, гаряче відгукнулись на звернення Радянського уряду допомогти голодуючим Поволжя та півдня України. 1500 дітей із Поволжя та півдня України було розміщено в дитячих будинках міста й повіту, проведено місячник допомоги дітям із голодуючих губерній. У 1921-1922рр. на Донбас відправлено три вагони з одягом і взуттям – допомогли трудящим Ленінграда, де в 1924 році була велика повінь.
Під керівництвом партійної організації трудящі доклали багато зусиль до відбудови господарства.
1920 року відкрито краєзнавчий музей і центральну бібліотеку.
За новим адміністративно-територіальним поділом 1923 року Ромни – центр Роменського округу і району. Його населення становило 22100 чоловік.
З болем і сумом зустріли трудящі Ромен повідомлення про смерть організатора Комуністичної партїї і засновника Радянської держави В.І. Леніна. Під час ленінського призову до лав партїї вступили найбільш віддані й стійкі сини та дочки робітничого класу. На червень 1925 року партійна організація району налічувала в своїх лавах 479 членів і 180 кандидатів у члени партїї. У Ромнах було 14 партосередків. Зростала й комсомольська організація. У листопаді 1927 року на 6 окружній партійній конференції виступив із доповіддю Г.І. Петровський. Він розповів її делегатам про шляхи дальшого розгортання соціалістичного будівництва в країні.
В період індустріалізації значного розвитку в місті набула промисловість.1926 року стало до ладу стандартно-будівельне підприємство «Укрсільгоспоб’єднання». Згідно з планом перших п’ятирічок побудовано плодоконсервний завод(1929р.), нову електростанцію(1931р.), реконструйовано й розширено чавуноливарний завод, який став випускати інкубатори, а з 1937 року перейшов на виробництво паперорізальних машин і дістав назву машинобудівного. Було механізовано меблеву фабрику, що існувала як самостійне підприємство з 1930 року. Валова продукція промислових підприємств у 1938 році була втричі більшою, ніж у 1932 році. В другій п’ятирічці поблизу міста, біля гори Золотухи, вперше на Лівобережній Україні знайдено нафту.
В 1936 році три свердловини поклали початок Роменському нафтопромислу. Велику допомогу в пошуках родовищ нафти, у їх розробці подали азербайджанські нафтовики.
Партійні, комсомольські та профспілкові організації міста широко розгорнули на підприємствах рух виконання п’ятирічних планів. На всіх підприємствах ширився рух ударників соціалістичного змагання за дострокове виконання п’ятирічних планів. На всіх підприємствах стали створюватися ударні бригади. В 1935-1936 рр. набув поширення стахановський рух. Першими стахановцями в місті стали слюсар взуттєєвої фабрики Шеміпура, коваль машинобудівельного заводу Є.А. Греченко, робітниця плодоконсервного заводу Г.Кухно. Вони виконували змінні норми на 120-150% і здавали продукцію високої якості. На 1 грудня 1940 року Роменська взуттєва фабрика виконала річний план випуску валової продукції на 122% й була нагороджена двома перехідними Червоними прапорами – Наркомату легкої промисловості УРСР та обллегпрому. Трудівники паровозного депо станції Ромни вийшли переможцями в соціалістичному змаганні і зайняли друге місце на Південній залізниці.
Райком партії та райвиконком велику увагу приділяли соціалістичним перетворенням на селі. 1933 року на постійну роботу в колгоспи виїхало 120 комуністів і комсомольців. Колективи підприємств здійснювали шефство над колгоспами. Зокрема, робітники машинобудівного заводу допомагали трьом засульським артілям, взуттєва фабрика «Скороход» – колгоспам с. Бобрика, залізничники – колгоспам с Перекопівки. Вони посилали в артілі кваліфікованих робітників, які ремонтували сільськогосподарську техніку, вели роз’яснювальну та культурно-масову роботу.
За роки перших п’ятирічок змінився й зовнішній вигляд міста. Виросли нові вулиці, перші триповерхові будинки, почалося будівництво водогону, більшість вулиць була забрукована. Розширилися заклади охорони здоров’я. Протягом 1926-1941рр. у місті відкрито водолікарню, дитячу лікарню на 35 ліжок, поліклініку, психоневрологічну лікарню республіканського значення.
Багато було зроблено для розвитку освіти й культури. На початок 1939 року неписьменність у місті ліквідовано повністю. Здійснювався закон про загальне обов’язкове початкове навчання. Відкрилися річні курси удосконалення вчителів, які відвідували 125 чоловік. У місті налічувалося 5 середніх шкіл, неповна середня й 2 початкові. В 1940 році в 8-10 класах навчалось 1593 чоловіки. Працювали спеціальні навчальні заклади: агрономічна школа, школа механізації сільського господарства, фармацевтичний технікум, фельдшерсько-акушерська школа, фабрично – заводське училище, вечірня школа робітничої молоді та школа підготовки колгоспних кадрів. У 1932 році відкрито міський будинок культури, при якому організовано самодіяльний драматичний театр, хоровий і танцювальний гуртки. Численні гуртки художньої самодіяльності діяли у восьми профспілкових клубах. Працювали бібліотека для дорослих, міська й районна дитячі бібліотеки, будинок піонерів, 2 кінотеатри. З підвищенням культурного рівня трудящих зростав попит на книжки. Якщо в 1927-1928 рр. у Ромнах була одна книгарня, то в 1940 році – вже 3 та 5 книжкових кіосків.
У Ромнах деякий час працювали український радянський художник В.М. Коровчинський(1890-1949рр), який 1948 року подарував міському музею понад 30 своїх полотен, та український радянський художник і поет І.К. Пархоменко (1870-1940рр.). Він одним із перших виконав із натури портрет В.І. Леніна.
З гнівом і обуренням зустріли трудящі міста повідомлення про підступний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. На масових мітингах робітники, колгоспники, радянська інтелігенція заявили, що не пошкодують сил і життя для розгрому ворога. Тих, хто пішов на фронт, замінили жінки, пенсіонери, підлітки. Робітники досягли виробітку п’яти змінних норм. Підхопивши почин москвичів та ленінградців, трудящі міста й району почали збір коштів у фонд оборони. На 15 серпня 1941 року до місцевої контори Державного банку вони внесли 120 тисяч крб., чимало коштовних речей. Райком КП(б)У та міська Рада депутатів трудящих очолили перебудову промисловості міста на воєнний лад. Кілька приміщень шкіл та громадських будинків переобладнали на госпіталі. Навколо міста споруджувались укріплення. На початку вересня створено народне ополчення та винищувальний загін і запроваджено загальне військове навчання населення. Тисячі роменських жінок і дівчат готувалися стати санітарками, вивчали правила протиповітряної оборони.
10 вересня 1941 року гітлерівці захопили Ромни. Бійці 233-го полку військ НКВС і підрозділи 2-го кавалерійського корпусу вели бій із переважаючими силами ворога, але відбити місто не вдалось.
Фашистські загарбники запровадили в Ромнах жорстокий окупаційний режим. Почалися арешти й розстріли. На території міста й району гітлерівці розстріляли й закатували близько 7 тисяч чоловік. У Ромнах створили чотири табори військовополонених, де вони поступово гинули від голоду, хвороб та нелюдських умов життя.
Однак радянські люди не припиняли боротьби з ворогом. Патріоти вчинили на підприємствах кілька диверсій, спалили млин, вивели з ладу нафтові свердловини Роменської нафтопромрозвідки, на платформі залізничної станції Ромни спалили військово-польотовий літак. На початку 1942р. група комсомольців-патріотів роздобула радіоприймач, слухала передачі з Москви й розповсюджувала серед населення зведення Радіоінформбюро. Підпільники налагодили й підтримували зв’язок із партизанськими загонами, що діяли в Сумській та Чернігівській областях. До них приєднався загін із роменців та втікачів із таборів військовополонених. Зв’язкові підпільників і партизанів були в різних установах окупантів, завдяки чому багато радянських людей врятовано від смерті й фашистської каторги.
Окупація Ромен тривала два роки і п’ять днів. За цей час населення міста зменшилось на 13340 чоловік. Смертність дітей досягла 70%. З міста і району на фашистську каторгу було вигнано 1925 чоловік, переважно молоді. Фашисти спалили й зруйнували в Ромнах 407 будівель.

Залиште відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *