Капелла

Роменська капелла

Пісня – також зброя

Роки Другої світової війни залишили в пам’яті людства імена відважних патріотів – людей з великої літери, що поклали свої життя у боротьбі з коричневою чумою по всьому світу. Сьогодні для мало обізнаних громадян слова “нацизм” та “націоналізм” стали мало чи не синонімами, і деякі політики та державні діячі (часом до керівників ведучих країн) умисно змішують ці поняття, щоб принизити роль національно-визвольних рухів та виправдати злочини імперських та колоніальних загарбників, їх зазіхань не тільки на території інших народів, а й на саме їхнє існування. Але ці нікчемні потуги розвіюються, як дим, перед народною мудрістю та здоровим глуздом. Справжні герої не вмирають у пам’яті та серці людському, і від старших до молодих поколінь їхні імена будуть передаватися десятки і сотні років після подій, що викарбували їх подвиги на великому панно Історії.У Європі вшановують та добре пам’ятають подвиг команди підпільників-розвідників під назвою “Червона капела“. Їхній радіопередавач запрацював 26 червня 1941 року. “І це зараз, у такий історичний момент! – кричав Гітлер, – коли наші доблесні німецькі війська одержують на Східному фронті одну за другою видатні перемоги, а у нас, і де?! Тут, в Берліні, знаходяться тварюки, здатні зрадити націю й мене, її фюрера”… Кілька великих груп розвідників-патріотів та антифашистів діяли у Берліні, Брюсселі, Цюріху. Це були досить високопоставлені та інформовані люди. Вони свідомо й самовіддано боролися з нацизмом, пройшли арешти, катівні та прийняли мученицьку смерть, але не зрадили своєї совісті, товаришів та ідеї, за які стояли до кінця. Імена Леопольда Треппера, Шандора Радо, Харро Шульце-Бойзена, Арвида Харнака навіки вписані в історію Другої світової війни. Діяльність цих підпільників, на думку німецьких спецслужб, вартувала життя понад 200 тисячам німецьких солдатів. Відомості стратегічного значення оцінці матеріальній просто не піддаються.

Микола Іванович Цуп
Микола Іванович Цуп

Подібну боротьбу з окупантами вела і Організація Українських Націоналістів, яка у жовтні 1942 року створила Українську Повстанську Армію, що поставила собі за мету нищити загарбників – німецьких фашистів та російських комуністів. Вона вела визвольну війну спершу в Західній Україні, а пізніше здійснювала успішні рейди в Центральну та Східну Україну. Одна з боївок діяла на території Вовківецької, Оксютинської, Пустовійтівської та Погожокриничанської сільських рад. Очолював її мешканець Вовківців Микола Цуп. Захоплювалося й роздавалося населенню колгоспне майно та продукти харчування, велася антифашистська, а згодом – антикомуністична агітація. У Ромнах під прикриттям хору імені Леонтовича була створена бригада артистів, що пропагувала українське народне мистецтво. Часто, гастролюючи по селах району, вони всіляко сприяли поширенню патріотичних ідей, а після концертів під стільцями глядачі знаходили листівки із закликами до боротьби із загарбниками. Проводилися показові каральні акції щодо осіб, які активно співпрацювали з окупантами – як “коричневими”, так і “червоними”. Наприклад, в ніч з 11 на 12 листопада 1944 року загін Цупа здійснив напад на бригаду колгоспу імені Будьонного (село Вовківці), а пізніше таку ж акцію провів у селі Погожа Криниця. Було покарано кількох активістів НКВС. На жаль, імена цих патріотів мало відомі сьогодні навіть професійним історикам. Лише після проникнення до складу групи провокатора НКВС ця команда підпільників була розгромлена 19 грудня 1944 року в хуторі Широкий Яр Роменського району. Микола Іванович Цуп загинув у бою, а його команда була заарештована… Можливо, її діяльність не мала такого розмаху та ефективності, як у “Червоної капели”, та доля що тих, що інших людей склалася майже однаково. У Роменській Капелі брали участь такі самі патріоти й романтики, готові віддати свої життя за незалежність Батьківщини. Вони також прийняли нелюдські катування та люту смерть. І наш, їхніх нащадків, обов’язок – пам’ятати про це. Жити так, як мріялося їм – у вільній, щасливій, багатій та шанованій світом Україні. “Повірте разом зі мною у той справедливий час, котрий все розставить по своїх місцях,” – так написав Харро Шульце-Бойзен у своєму останньому листі… Чи не настав той час для нас, чи не настала пора задуматися та взятися до діла?

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.