Сластіон. Портрет кобзаря.

Пророк

У Недригайлові ходила легенда про те, що коли в селищі встановили пам`ятник Шевченку, молодий художник став перед постаментом на коліна і … молився. Говорили, що цей художник успішно навчався у Харківському інституті культури, на відділенні живопису, а його дипломна робота, як зразок, довгі роки прикрашала виставку кращих творів випускників вищого навчального закладу. Очевидці розповідали, що картина втілювала в собі величезну красу української землі, мальовничий куточок українського села. В ній чітко прослідковувалися мистецькі й поетичні мотиви Тараса Шевченка про Україну, про нашу землю, про нашу долю.
Років за двадцять, у другій половині сімдесятих років, доля подарувала мені зустріч з цим художником. Він на той час перебував у Червоній Слободі, проживав у комір¬чині, поруч була його майстерня. На життя, як і багато художників того часу, заробляв не просто малярством, а й художнім оформленням ферм, тракторних станів, контор та інших приміщень і територій. Говорили, що він не просто випиває, а часом «запиває» тижнями і тоді до нього не варто підходити. Він багато молиться й говорить про речі «не зовсім зрозумілі», що значило – не відповідають духу того часу, «періоду розвиненого соціалізму».
На моє запитання до нього:
– Як живемо? – коротка відповідь:
– Як у всі.
Запитую далі:
– Чим займаємося?
Чую знайому на той час відповідь:
– Там, де діри та лати, розвішую лозунги та плакати.
Слово за словом, зав`язалася розмова. Я відчув, що можна спитати й те, що дуже кортіло:
– А це правда, що ви молилися біля пам`ятника Шевченку в Недригайлові?
Відповідь була миттєвою:
– Правда.
А потім, по очах було видно, промайнула в голові якась думка. Настало продовження:
– Та я тоді добре випив, от так і сталося.
Я відчув настороженість з його боку, та все ж вирішив задати питання, яке «крутилося на кінчику язика».
– А чому ви молилися Шевченку?
– А кому ж нам молитися? Євреї моляться Мойсею, араби – Магомету, а ми – Тарасу. Він – наш Пророк.
Цю думку про Тараса Шевченка, як пророка української нації, я чув не раз. Але ось чомусь у тій комірчині, з вуст того художника, в таку хвилину, я по-особливому сприйняв слова «Він – наш Пророк» – і вони вкарбувалися в моїй пам`яті.

Один коментар

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *