Місто моє веселкове, Місто моє барвінкове, З дитинства тобою захоплена я. Де б не була я, Де б не жила я – Завжди з тобою
Пам’ять
В небі сивіють хмари. День Перемоги настав. Як ти живеш, ветеране? Мабуть, всю ніч не спав? Сиве волосся на скронях, Думка в минуле летить. В
ЗАХВОРІЛА МОЯ УКРАЇНА
Захворіла моя Україна, Із Дніпра голубими очима, Із карпатських річок голосочком, Із гірського намиста разочком, Із косою, з морськими вітрами, І волоссям, що пахне степами…
Йде весна
Ця квітка червона То маків є цвіт. Та пісня у небі – Жайворонка спів. Пшениці колосся, Промені сонця, Теплом розлилося Землі різноголосся. І вітер розносив
Сон дитинства
Ясенем стану На довгій дорозі, Де поле широке, Де трави розлогі, Де пісню у небі Жайворонок співає. Ітиме прохожий Мене привітає, Зморений, сяде, Щоб відпочити.
Самотність
Змиритись і жити, Долі скоритись, Тільки серце у грудях Не хоче цього. Воно кричить, плаче. Воно протестує. Не буде той спати, Себе хто одурить. Не
Катинь
Стою мов скеля непорушний П. Г. ТИЧИНА Стіни-ґрати, поряд кат. Принизливо і на колінах Стоїш ти. В голову наган Тобі смертельно дихав. Удар, знову удар,
Ми всі народились для щастя і волі
За правду розпинають на хресті, За любов виривають серце з грудей. Чи є середина така у житті – Жити по правді і любити людей? Її
Треба вірити в казки
Я вітер, я хмарка. Повію, лечу, Громом загуркочу, Дощем упаду. Сяду на квіти, Нектар той п’янкий Жучком-павучком Жадібно п’ю. Коником у травах Стрибаю, тріщу, Метеликом
Бондаренко Олексій Михайлович
Олексій Михайлович Бондаренко народився 17 травня 1951 року в с. Дмитрівка, Буринського району, Сумської області. Навчання в школі , потім служба в армії . В
ПЕРЕМИР’Я
ГОДІ ВЖЕ ВІЙНІ Вкраїнонько! Мій краю рідний, милий, На цілий світ один такий єдиний. Є в нас моря, високі гори й ріки. Вони у серці
ДОРОГА ДОДОМУ
ДОДОМУ ХОЧУ Снаряди рвуться – степ ввесь дибом. Заслало небо чорним димом. Вогонь пекельний скрізь палає, З домівок страх всіх виганяє. І їдуть люди геть