Журавлі летять

ДОРОГА ДОДОМУ

ДОДОМУ ХОЧУ

Снаряди рвуться – степ ввесь дибом.
Заслало небо чорним димом.
Вогонь пекельний скрізь палає,
З домівок страх всіх виганяє.

І їдуть люди геть із зони,
Де смерть не знає перепони.
Тікають всі в сільську глибинку,
В дорозі роблять лиш зупинку.

Знайомі й друзі їх стрічають,
Чим можуть – всім допомагають.
У гостях добре – краще вдома.
Там кожна стежечка знайома.

Тому в очах вселилась туга.
Додому! Хочу бачить друга!
Вже сняться степ і терикони,
Дім не залишу свій ніколи.

Почуй же нас, вершитель долі,
Смертей і крові нам доволі.
Додому хочем, всі додому:
У краї жити дорогому.

Нехай цвіте калина всюди,
Живуть у дружбі й щасті люди.
Простіть і дайте руку Сходу.
Хай буде мир в мого народу!

ДОРОГА ДОДОМУ

Вже додому зі сходу в туманній імлі
Із далекого краю летять журавлі.
Та від вибуху в небо осколки знялися
І, як оси, у тіло пташине вп’ялися.

Запекло, потемніло в очах журавля,
А внизу від вогню вже палає земля.
Над степами птахи так низенько летіли,
Бо в журавлика зранені крильця зомліли.

Вже з останньої сили летить до гнізда,
Де журавка на нього чека молода.
Кров із рани повільно гаряча стікає,
На донецькій землі, ніби мак, розквітає.

Підхопили на крила свої журавлі.
Понесли до гнізда, де пташата малі.
Підлітають та жалібно й тихо курличуть,
До журавлика юну журавоньку кличуть.

Вилітає стурбована птаха з гнізда,
До журавлика милого враз припада.
У пораненого де і сили взялися,
Із коханою міцно крильми обнялися.

Хоч не скоро, та став журавель на крило.
Із журавкою вдвох їм так добре було.
Тож щорік до гніздечка свого прилітають,
Журавляток у небі літати навчають.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *