Лікують і тіло, і душу

Не отрекайся от себя – медпрацівникам ЦРЛ

Любові вічний подих

Присвячується лікарці Золотар О. І.

Любові вічний подих
Витає навкруги.
Він є в моїх долонях
І на губах весни.
В очах зимових плаче,
Сміється восени
І голубом туркоче
Від літньої краси.
І ти, неначе віттям,
Руками обійми,
Його, як рідну неньку,
До серця пригорни.
І колихай, як мрії,
І в серці, і в словах,
Неначе немовлятко,
У сонячних краях!

Не отрекайся от себя

… В гармонии ищи себя.
Акимов П.

Посвящается медсестре Ирине.

Не отрекайся от себя:
В тебе сто тысяч «я» – начало.
И пусть горят твои уста
Огнем невидимых пожаров.
Не отрекайся от мечты:
Пути Господни – словно сети.
Ты в них порока не ищи,
Стегай себя за мысли эти.
Не отрекайся от любви:
Ведь навсегда лишь реки ада.
Любовью чувства напои
И пей их долго … горько… сладко.
Не отрекайся от судьбы:
Её печать в руке ты держишь.
Ведь даже горькую печаль
Ты только временем излечишь.
Не отрекайся, я прошу,
От красоты – в ней жизни вечность.
Лелей всегда и береги,
Как Гименея узы, – верность!

Весна

Присвячується лікарці Ткаченко Н. А.

Іде, іде, іде вона –
Красуня -дівчина Весна !
І прокидається від снів,
Туманів білих і снігів.
Природа – матінка- земля –
Їй косу ніжно розпліта,
Стрічає теплими стежками
І мальовничими ставками,
Чарує, пестить і п’янить.
Весна в полоні мрій летить,
До сонця тягне руки-віти,
І граються з промінням квіти.
Буя, співа, летить розмай –
Краси дівочої врожай !

Життєвий діалог

Присвячуєтся головному лікарю Роменської ЦРЛ Гуньковій В.В.

Приходить мить,
Коли ти знову
Гортаєш із минулого блакить,
І оживає в думці мама.
Її чарівне слово так болить,
Тріпоче Янголом і б’ється,
У простір пташкою летить,
Живе в тобі, з тобою вічно,
Любов’ю матері щемить.
– Як поживаєш, рідна доню,
Не притомилась рідний край любить ?
Чи зустрічаєш вранці світлі зорі,
Куди ріка життя твоя біжить ?
І ти з душею рідною, живою,
У відповідь їй скажеш:
-Так!
Вклоняюся до кращого лебідкою – душею.
По-іншому не можу я ніяк,
Бо ти мене навчала змалку, мамо,
Стежками-стрічками у гай ходить,
Улітку слухать, як шепочуть стиглі трави,
Із ними Мавкою відверто говорить,
Не забувати: переможе горе правда,
Що мрії треба пестить і плекать.
Бо, хто не вміє розправляти крила,
Той не навчиться високо літать.
І ще скажу тобі я, мила мамо,
Любити мало – треба довести,
Довершити ділами гідні справи,
Щоб Україні-неньці знов цвісти.
-І, видно, в цім твоя заслуга, доню!
Ти маєш шану перед світом і людьми.
Своїми справами ти робиш, Валю, диво,
Нехай щастить тобі в усьому і завжди!

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *