Тарас Шевченко. Автопортрет 1857 року.

НАЦІОНАЛЬНА ВЕЛИЧ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Шевченко – це той, хто живе в кожному з нас. Він – як сама душа нашого народу, правдива і щира…Поезія його розлита повсюдно, вона в наших краєвидах і в наших піснях, у глибинних, найзаповітніших помислах кожного, чий дух здатен розвиватись.
О. Гончар

Ім’я Тараса Григоровича Шевченка для кожного українця священне.
Шевченко – вічний, як і сама нація. Він – визнано усіма – уособлення її ментальної сутності, її душі, честі… Попри те, що він є її справедливою, непогрішимою гордістю і славою, Кобзар – взірець, ідеал для українців.
Чому народ так проникливо сприйняв особистість Шевченка-поета, Шевченка-людини, Шевченка-кріпака, Шевченка-митця, Шевченка-борця?
Мабуть, тому, що він є втіленням духу народу, його почувань, його піднесення і страждань, відчаю і непокори, запалу і боротьби. Саме Шевченкові вдалося глибоко, на генетичному рівні зворушити, пройняти кожного українця. І не пафосно, а по-людяному щиро торкнутися Словом (навіть через віки) до душі, сердечно, тепло схвилювати.
Шевченка неможливо нав’язати чи змусити читати, бо його твори – то саме єство кожного українця, тому пізнати і зануритися у Слово Шевченка – означає спізнати самого себе. Відтак мимовільно і неспинно лине думка до Шевченкових рядків, виникає прагнення вкотре зустрітися з Митцем, що постає втіленням вічності і безсмертя.
Поезія Тараса Григоровича Шевченка і сам митець – це наше щоденне етнобуття. Скажімо, ось ці його рядки сприймаються і вкотре переживаються нами як органічна єдність думки, слова і дійсності:

Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.

Тому і довічний, неминущий поет, що він зумів побачити у найменших деталях сутність національного світосприйняття і уречевити в ритмізованій формі картину етнобуття. Через це Кобзар – зрозумілий і близький кожному, рідний і улюблений:

Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.
Почула дівчина,
І в білій свитині

З біленької хати
Вийшла погуляти
У гай на долину.
І вийшов до неї
З зеленого гаю
Козак молоденький;
Цілує, вітає,
І йдуть по долині
І йдучи співають.
Як діточок двоє,
Під тую калину
Прийшли, посідали
І поціловались.

Україну, наш народ не можна уявити без Шевченка… Бо він посланий Всевишнім для споконвічної підтримки нації, для того, щоб наш народ ніколи не втрачав віри, надії і любові, ніколи не забував про свою віковічну історичну слову.
Допоки існуватиме на землі Україна і її діти, доти знаними і улюбленими будуть і ці Шевченкові рядки з-поміж багатьох інших його безсмертних творів:

Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила:
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічають…

Тож звертаймося до Шевченка – і в радості, і в горі, і в достатку, і в скруті, в надії і в розпуці – щоб дістати підтримку, віру в свої сили, щоб навчитися у Кобзаря впевненості, щоб наповнитися наснагою, міццю і внутрішнім вогнем могутнього духу!

Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю!
Остап Вишня

Він був сином мужика — і став володарем в царстві Духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури
Іван Франко

Петро Михно, краєзнавець

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *