ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ “Не вміли будувати власної держави, опинились в чужих руках”. Леонід Полтава Читаючи повість Леоніда Полтави “Над блакитним Чорним морем”, особливо перші сторінки, я
Позначка: гордість
Шляхи Шевченка та Кавалерідзе зійшлися у Ромнах
Історію держави, літопис свого народу створюють люди. Яскраві особистості вписують вагому сторінку у розвиток усього суспільства на планеті. Розмова піде про унікальну подію у культурно-мистецькому
Колтоновські і Шевченко
Ім’я Великого Кобзаря багатьма обставинами пов’язане з нашим краєм. Без жодного сумніву, це велика честь і слава для Роменської землі та її мешканців. Кожен роменець
Єднаймося, брати мої…
Єднавчим іздавна було завше віче – Паплюжим бездарно послання провіще. Вершинну Кобзар прокладав нам дорогу. Хто звів Україну до злісного року? Велично стоїть у Ромні
Україна не згине!
Україна не згине! До 100-річчя з дня відкриття пам´ятника Т.Г. Шевченку в Ромні Славне місто Ромен, величава Сула І розквітлі у скверах каштани. Тут Шевченко
Шевченків куток у Роменському музеї
Кобзи Шевченка Вся у дужих обіймах граніту, Поміж верб, закосичених лоз, Як жива, десь у літній блакиті Заколисано плещеться Рось. Чебрецем пахнуть вітри навколо. Скільки
Тарасу Шевченку
Тарас, Тарас! Поет народний, Такий величний і простий. Титан, мислитель благородний І неспокійний разом з тим. Ти кликав нас до зір, до неба, Народом бути
НАЦІОНАЛЬНА ВЕЛИЧ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Шевченко – це той, хто живе в кожному з нас. Він – як сама душа нашого народу, правдива і щира…Поезія його розлита повсюдно, вона в
НА СМЕРТЬ ШЕВЧЕНКО
Не предавайтесь особой унылости: Случай предвиденный, чуть не желательный. Так погибает по божией милости Русской земли человек замечательный. С давнего времени: молодость трудная, Полная страсти,
Мокренко Анатолій Юрійович
Анатолій Юрійович Мокренко народився 22 січня 1933 р. в с. Терни Сумської області в багатодітній селянській родині. На його дитинство припала і війна, і окупація,
Літописець рідного краю
Серед видатних наших земляків минулого особливу увагу привертає постать Івана Олексійовича Курилова, бо був він, на наш погляд, звичайною і разом з тим – незвичайною
Пам’ять житиме вічно
Стояв, тихо догораючи, нічим не примітний буденний вечір. Здавалося, ніщо не віщувало чогось особливого чи неординарного. Я закінчував збирати в траві пахучі яблука, аж раптом
