Пам'ятник Шевченку в Ромнах

Наш батько – Тарас

Наш батько – Тарас

О Батьку мій, стоїш собі на кручі,
І погляд в даль, такий, як і колись…
Тебе вітри обвіюють пекучі,
В тобі вогонь і сум переплелись.
Сягнув за гори – аж за небокраї!
У мріях край, мов матір, пригорнув…
Його душа горить – і не згорає!
В дорозі він нікуди не звернув.
Дніпро у берег нотами хлюпоче,
Він скільки перебачив і пройшов!
Сестру і матір оспівав пророче,
І над Дніпром спочинок віднайшов…
У осінь тиху мрії – наче листя,
Крилом черкають хмари журавлі…
І все навкруг чарівно та імлисто
На цій стражденній, праведній землі.
А він стоїть! І ще буде стояти.
Й хоча нема нічому вороття,
Живуть на світі – і дитина, й мати,
Бо Він за них віддав своє життя.

Я вірю

Я сьогодні Шевченка читаю,
Скільки мудрості в його рядках!
Мов на ангельських крилах літаю,
Як тримаю «Кобзар» у руках…

Мені вчителька подарувала
В день народження книгу святу,
Щоб її я щоденно читала,
(Душу має й сама золоту…)

І тепер я з любов´ю читаю,
Вчу напам´ять премудрі вірші.
Наче кадри Шевченка гортаю,
Й озиваються струни в душі…

Що за велет! Титан був – та й годі!
Він життя нам пророчив нове.
І ходили чутки у народі,
Що не вмер він, а й досі живе…

І він бачить усі наші справи,
Хто є друзі, а хто – вороги.
Бачить біди і злети держави,
Й додає нам і сили, й снаги…

Щоб жили ми і вчились, як треба,
Й пам´ятали свій корінь завжди,
Щоб любили і землю, і небо,
Й не було щоб чужої біди.

Щоб ми разом ходили на свято,
Вкупі завжди з братами були,
Мали друзів завжди і багато,
Щоб боротись уміли й могли.

І я вірю: подякують люди,
І згадають, я вірю, про нас.
І тоді нам не соромно буде
За життя, що пророчив Тарас.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *