Ми з тобою
Я твоя удача,
Я твоя тривога,
І у нас з тобою
Лиш одна дорога.
Так нас Небо поєднало
Навік.
Приспів:
Забуяла земля пишним цвітом,
Ми з тобою крокуєм по світу.
І на нас із веселим привітом
Сонце дивиться з висоти.
Я і ти – ми з тобою з’єднались,
Я і ти – ми з коханням вітались.
Діточками удвох милувались
Я і ти.
Затріпоче серце,
Як тебе побачу.
Я тебе відчую,
Я тебе пробачу.
Так судилося нам з тобою
Завжди.
Приспів.
* * *
Біля моря
Солоне озеро
Гарячих сліз.
Спекотне сонце
Та солоний бриз.
Все на щоках моїх,
Все на вустах твоїх,
Все у прощальнім
Шурхоті валіз.
Приспів:
Ой синє море, ти мені наснилось,
Ласкаві хвилі, ви мене несли.
Тут гаряче кохалось, легко так ходилось
Тієї осені, чи літа, чи весни…
Сріблясті чайки,
Золотий прибій.
Солодкі муки,
І ти вже не мій.
Що у душі твоїй?
Що на вустах твоїх?
Чи ти ще радий
Мрії голубій?
Приспів.
О синє марево
Моїх надій.
Біжать доріжки
Сонця по воді.
Чи пам’ятаєш ти?
Чи виглядаєш ти
Оті шалені
Ночі молоді?..
Приспів.
Згадала
Розмітає вітер листя по землі.
Розвіває коси в білявок-беріз.
І кричать тужливо в небі журавлі.
І згадала пам’ять очі повні сліз.
Проскакали роки кіньми вороними.
Защемило душу спогадом п’янким,
Як я йшла від тебе, як я йшла до тебе
По осіннім листі під дощем легким.
Плакали тополі самотою в полі.
Але я не хочу бути в самоті.
Тому я змирялась, тому я верталась,
Бо хотіла бути з тобою в житті.
* * *
Ти – моя частинка щастя
Засміюсь вишневим цвітом,
Опаду пожовклим листом
І тебе я серед тисяч літ знайду.
Ти моя частинка щастя,
Моє зоряне намисто,
І до тебе, і до тебе
Я біжу, лечу, іду.
Не забудь, прошу, мене ти,
Як піду я , де лелеки,
Бо була для тебе вірна я
І коханка, і жона.
Я той вітер, що в тополі,
І пшениця, що у полі,
Я жива, жива, для тебе я жива.
Промінцем я сонця стану
І на тебе ніжно гляну
З висоти небес, з тієї висоти,
Куди й ти прийдеш, мій милий,
Як роки приглушать силу,
Бо не вічні на землі ні я, ні ти.
Та це буде ще нескоро.
Ми звернем з тобою гори,
Ми у щасті побудуємо свій дім.
Буде радість разом з нами,
І діла всі будуть славні,
Бо знайшла тебе я в безлічі світів.
Я згрішила
У житті своєму я згрішила.
Я тебе від себе не пустила.
Я тебе ночами чарувала,
Я тобі проходу не давала.
А ти рвався, ти чимдуж метався.
Я ж тримала – ти мені попався.
Я сім’ю всім серцем зберігала,
Я любила – тебе ж інша ждала.
Не хотіла я тебе віддати,
Не давала другої кохати.
Не бажала від людей я чути,
Що насильно милою не бути.
Якщо хтось від тебе дуже рветься –
Відпусти. Іде хай, не вернеться.
Бо любов від Бога лиш дається.
Це дарунок долі в наше серце.
Відпусти – і жди дарунка з Неба.
Половинка десь чека на тебе.
Твоє щастя прийде неодмінно
І душа співатиме невпинно.
НАЛАМАЛА ДРОВ Я
Наламала дров я, наламала,
Сама свого милого прогнала,
Сама хитку кладочку приймала,
Що ще нас укупі тут тримала.
Наламала дров я, наламала,
За тобою двері закривала.
І жаліла я, та не прощала,
Що в моєму серці, не казала.
Не кричала я, не голосила,
Гордою була і не просила.
Я весло взяла і в човен сіла,
І по річці тій пливла, як вміла.
Як тужила – знали тільки хвилі.
І були мені зірки не милі.
Стукотіло серце стоголосо
Та сивіли чорні мої коси.
Річка та – життя моє мінливе,
Коли лагідне, коли бурхливе.
І схилялись верби над рікою,
Щоб не бачити мене сумною.
Річка та – мої надії чисті,
Як веселки сльози променисті.
Річка та – і заводі і вири,
Що мене носили і крутили.
Та зуміла човна спрямувати
І до того берега пристати,
Де сади цвітуть під сонцем ясним,
Де я буду з радістю і щастям.
* * *
І я, як в юності, згораю попелом,
І знов, як в юності, йде кругом голова.
Так пропади воно все мабуть пропадом,
Якщо нещирі всі твої слова.
Я облітаю світ цей чудо-думкою,
Я подарую ще комусь любов.
Не хочу жить, цілуючись з розлукою,
Не хочу вити вовком на вогонь.