Бабусин дім

Моя ненько Україна!

Небо, крила,cонця край
Чорнобровая дівчина
І веселий водограй,
І Карпат зелених гомін,
І трембіти голоси,
І церковні передзвони,
Яблуневії сади.
І Дніпра високі кручі,
Верболози і ставки,
Білі хати і плакучі
Світлі води навесні.
Пісня мами колискова
І дитинства щастя мить,
І кохання запального,
Неба ясного блакить,
І музика, що лунає
Від далеких берегів,
Де козаки добували
Кращу долю для синів.
І стогами полонини,
І діброви вікові,
Степу скроні сивочолі
І веселкові гаї,
Пісні, танці і колядки,
І вертепи зоряні,
Я люблю Тебе,Вкраїно,
І вклоняюсь до землі !

Джерела

(рідному селу Варачино присвячується).
Моє життя – намисто долі,
Як зорі, різнокольорові.
Стежками в росяні літа
Мене дитинство поверта.
В гаї зелені,сади квітучі
Де землі батьківські родючі,
На крилах щастя і добра
Там соловейко щебетав.
І як колись, нап’юсь джерельної водиці
Із материнської криниці,
До хати ніжно притулюсь,
Як батько, тихо помолюсь –
За долю нашу переможну,
За волю нашу найдорожчу,
За хліб насущний на столі,
За Мир і злагоду в сім’ї.
Моя весна – дитинства кроки
У мальвах світ моєй душі,
Там пісні мами колискові,
І зорі яснії в ночі.
У фарбах срібно-кольорових
Моєї юності літа,
В духмяних травах медоносних
Бажань і мрій тече ріка.
У височінь злітають крила
І голоси моєї душі,
І припадають низько-низько
К долоням матінки землі.
Де сонце колос зігріває
У вишиванках й рушниках,
Троянди ніжно розквітають
Від материнського тепла!

Сорочка – вишиванка

(Любій мамі Варі присвячується)
Мамо, мила мамо,
Люба і рідненька,
Вишила сорочку
Білу та гарненьку.
Вишила сорочку,
Щира, дорогенька,
Чарівними нитками-
Стежками, від серденька.
Червонії троянди,
Волошки синьоокі,
Намисто горобини
І кетяги калини.
Стіжками, наче крилами,
Рідненька вишивала,
Весняними піснями
Той цвіт причарувала.
Духмяними садами
Сорочка розквітає,
Як пісня солов’їна ,
Вона мені співає .
Про щастячко барвисте
Про долю, як намисто,
Про золоте кохання,
Про чарівні бажання.
Спасибі тобі, мамо,
Спасибі тобі, мила!
Моя Ти дорогенька,
Голубко сизокрила!
Надіну вишиванку
І пригорну до серця,
Неначе любу неньку,
Щасливу і рідненьку!

Мамина хата

(Моїм бабусі Анюті і дідусю Семену присвячується)
Мамина хата – неба колиска.
Мамина хата – сонячний край.
Я її пташка.
Лечу до гніздечка.
Я її радість квітуча, як гай.
Мамина хата –дорога до сонця,
Мрій і надій, бажань, сподівань.
Мамина хата – ніченьки пісня,
Світанкові роси,
Літа врожай.
Мамина хата – рушники, вишиванки,
квіти, світлини, святі образи.
Мамина хата – молитва до Бога,
І для серденька, і для сім’ї.
Мамина хата- то батьківські зорі.
Зорі натхнення, праці, життя,
Стежка кохання квітуча, духмяна,
Як наша рідна ненька земля.
Мамина хато, вернусь я до Тебе
Піснею, словом, Душею, дощем.
І тобі низько і низько вклонюся
За ріднії стіни, за хліб твій з борщем.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *