Мотроні Марківні Дегтярь
Мамо, вам таємницю повідаю,
Щоб не соромно в очі дивитися.
Клич сумління постійно наслідує,
Бачить Бог, я боюсь запізнитися.
Ви для мене і затінок, й сонце,
Водночас і молитва, й тривога,
В світ прозріння єдине віконце,
Поводир мій і пересторога.
Блискавиця – буття мов осмислене,
Урок – доля неначе оговтана.
Ваше місце під сонцем вже визнане
І родинна стежина протоптана.
Похвала вам ніколи не мовлена,
І найкращі пісні – не написані.
Лиш роки, мов кришеники з комина,
На в’язанку життєву нанизані.
Ви слів вдячності мало начулися,
Самовідданість ваша – не цінена.
А образи відразу б позбулися,
Якби думка в життя була втілена.
Ви пробачте мене, ще не мудрого,
За слова, що бувають не синові,
Адже в серці, з роками розчулому,
Ті слова, мов горщечки на тинові.
Вірю, бути ще часу святковому,
Як черінь паляниці прийматиме.
З печі хліб на листочку кленовому
Знов з тривогою мати вийматиме…
МАТЕРИ
От всей души благодарю,
Не находя красивых слов,
За материнскую твою,
На ласки щедрую любовь.
Для нас бессонными ночами
Над колыбелью песни пела,
В избе гурьбой тебя встречали,
При виде нас ты веселела.
Но птицей годы пролетели,
И песни все еще не спеты.
Твои орлята повзрослели
И возмужали твои дети.
Из-под материнского крыла,
Тая в себе боль и тревогу,
Двух сыновей ты провела,
Дала хлеб-соль им на дорогу.
Мир бережем мы, чтоб на небе
Созвездье Матери горело,
Чтоб было вдоволь соли, хлеба,
Чтоб никогда тьі не старела!
Не плачь, родная, успокойся.
Твоя надежда солнцем грета.
Отслужим оба – и вернемся:
Домой- возврату нет запрета.
17.11.1979
Вадул-Сирет