А я сьогодні їду у село,
Мене чекає там моя сивенька мати,
Вона на шлях втомилась виглядати,
Її життя вже майже відцвіло.
Я поспішаю, щоб запізно не було,
Не звикнути байдужості прощати,
Та жаль стареньких болісно втрачати,
Тому я зараз поспішаю у село.
Згадаймо, друже, як колись було –
Вкривались цвітом яблуневі шати,
Батьки вставали сонце зустрічати,
В селі тоді, мов в вулику, гуло.
Хоч не встигали витерти чоло,
Була наснага сіяти й збирати,
Дітей зростити, вивчити, підняти,
Віддати нам усе своє тепло.
Я хочу вічно щоб отак було:
За руку мати проведе до хати,
Борщу в тарілку буде насипати…
Щасливий я, що їду у село.