ЛІТНІЙ ДОЩ

Запахло всюди вже весною.
Заструменилася вода.
Спів жайвора летить луною,
І пролісок вже вигляда.

Землею йде тепло весняне.
Усе навколо ожива.
Та інколи і грім нагряне.
Шепоче дубові трава.

Весна повсюди вже гуляє.
Зозуля б’є своє «ку-ку».
Чарівно соловей співає.
Хмаринка плава по ставку.

Верба кудлата над водою
Розкинула своє гілля.
І вже за даллю голубою
Чорніє зорана рілля.

Така краса навкруг буяє!
В росі смарагдова трава.
І промінь сонця теплом грає.
Це лиш весною так бува.

Там, десь далеко, небо стугоніло.
Розкотистий доносивсь грім.
Зовсім недавно сонечко так гріло,
Промінням пестило своїм.

Та темна хмара ближче насувалась,
Несла липневу всім грозу.
Ось-ось лине із неба дощ, здавалось,
І кине нам божественну росу.

Вже блискавка все небо осявала.
Грім дужчав, все у землю бив.
Природа вже цього дощу чекала,
А грім сильніше говорив.

Рясний, краплистий сипле дощ на землю.
Він освіжає, напува її.
Гроза сьогодні вирвалась на волю
Й диктує звичаї свої.

Вже небо вдосталь землю напоїло.
Пішла гроза у синю даль.
І райдуга з’явилась кволо
Геть на короткий час. А жаль.

Вересень розгойдує природу,
Осінь накликає, листопад.
Жовтню я співаю ніжну оду,
Колихаю яблуневий сад.

Осінь вже крокує пелехата,
Літо бабине у вересні снує.
Осінь розмаїта і строката
Жовтню естафету віддає.

Птахи подалися вже в дорогу,
Опустів без них і ліс, і гай.
А синички б’ють печаль-тривогу:
Хто ж співатиме про рідний край?

Зажурилися верба й калина.
Всі дерева листя віддали.
В листопад дорога в них єдина.
До зими ми з осінню прийшли.

Струменить, підкрадається осінь,
Павутиння несе на крилі.
В піднебессі лиш мріється просинь,
Її все ж дістають журавлі.

Терпкий запах терновий чарує,
Заворожує, ніжить, п’янить.
Терен ягідки щедро дарує,
Хоче осінь таки розбудить.

Забирає тепло вона в літа
І холодну росу покладе.
Земля рясно дощами обмита.
Скоро листя з дерев опаде.

Натякає про осінь калина.
Вже кетяжки червоні блищать.
Її пестить і ніжить долина.
Хай пісні про калину звучать.