Погляд на зорі

ІІ. Думки

Камінь, який кидаєш у ставок,
На мить лише сколихує воду. І все…
Отак, буває, і я урок
Закінчую. Як лист без відповіді,
Звук без відгуку. І нерухомість,
Яка невідомо що таїть…
Якесь безглуздя. Втрачаю свідомість,
Кровообіг зіпсований.. душа болить…

***
Рептилії засвоїли спосіб критики –
Вихваляти тих, кого всі вихваляють,
Тоді безпечно попасти пальцем у небо.
Огидно, коли і лижуть, і хають.

***
Щоб судити себе та інших,
Потрібні рівновага й спокій,
Яких не маю.
Як настане сприятливий час, –
Бог розсудить і їх, і нас.

***
Постійна праця тримає мене на світі –
У цьому і радість, і горе.
Та знову завчасна лікарня –
Хвороба тихенько боре…

***
Хтось вимірює день грошима,
Гріш ціна йому в будній день.
Інші зорі шукають очима –
Їм органить земля пісень.

***
За вікном шелестить осінь.
Було кохання, як літо, –
Гаряче, ласкаве.
Багряніє у листі й досі.

***
Це була робота небесного ювеліра –
Різьбити витончене лице.
Лице досконале, та кінчилась віра,
І знову повторюю:
– Ні, не це…

***
Наснилися хробаки. Лізуть в труну…
Стогну від болю. Стогну.
Білий саван ліг до крильця…
Та життя немає кінця.

***
Тягне до спокою – хрестів сільського кладовища.
Час знущається й нище
Найсвятіші ідеали –
Черстві душі в людей стали.

***
Навіщо долі кошлатіти сухим листом?
Краще зотліти, перетворитися в органіку…
Більше користі для ґрунту.
Про рятунок просили лише на «Титаніку».

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *